Баня(лазня) в Радомишлі.Laznja

5. února 2017 v 23:43 | Sevruk

Так як місто Радомишль за етнічними рисами має багатовекторну поліську складову, то в ньому існує своя неписана мовно-діалектична cуржикова структура висловлювання, коли в розмовній мові можна почути словосполучення сурогатів багатьох мов : української, білоруської, польської, німецької, чеської, турецької, татарської і звісно російської. Мова жителів Радомишля відрізняється від інших районів Житомирської області ,таких як Попiльнянський, Андрушівський , Бердичівський, або скажімо деяких районів Київської області, де українська мова носить в собі актуальні відмінності від мови Радомишльського району.Щоб комусь у Радомишлі прийшло в голову баню назвати лазнею,то з нього усі б сміялися. Просто баня і все.
Для мешканців Радомишля у довоєнний період і після другої світової війни баня була цікавим місцем спілкування, адже за своїм місцерозположенням була побудована в яру між двома пагорбами, де з одного боку був будинок культури, споруда католичного костела, а в давніші часи будова належала до греко- католицької конфесії. А з іншої сторони, на пагорбі за царату було побудоване реальне училище, а потім в 20-80 роках ХХ століття була середня трудова-політехнічна школа № 2, в котрій я навчався 10 років. Директором школи у післявоєнні роки був Стриченко, а потім Жудра.
До бані вниз вели сходи, які були побудовані із двох сторін, а внизу сходились на майданчику перед банею. На виступах, де сходи змінювали свій напрямок стояли паркові лавки, де можна було відпочити, адже дорога до бані була схиляста і стрімка. Для молодої людини її подолати не було проблем, але для літніх людей була проблематична.
Коли і ким в Радомишлі була побудована баня я не цікавився і не досліджував,але за припущеннями баня могла будуватися після того, коли у місті була проведена централізована міська система водомережі і побудована водонасосна станція, а це приблизно (1913 р.) а також побудована водонапорна вежа (башта) та проведена по вулицях міста водомережна сіть , яка надавала можливість вживати воду в домашніх господарствах і для місцевих підприємств. Мабуть тоді і виникла ідея побудови міської бані. У ті часи не було каналізаційної системи , а тому архітектори напланували побудувати баню внизу недалеко річки Тетерів , щоб відпрацьована вода самотужки текла у річку.
Я не пам´ятаю коли, я почав ходити до радомишльської бані, але знаю ,що майже все місто ходило митися туди, адже тоді мало у кого була ванна або душ . До бані ходили всі жителі міста, а також військові міського гарнізону. Баня працювала в четвер для воїнів міського гарнізону, в п´ятницю ходило місцеве начальство, а мешканці міста в суботу.В 50-60 -ті роки ХХ століття ми школярі ходили в суботу до школи. Мій тато завжди чекав на мене і брата, коли ми прийдемо зі школи. Пообідавши йшли до бані, у якій ще й чекали в черзі півгодини, а інколи і годину,щоб тількі увійти ,тому що там була своя пропускна норма ,яка залежала від кількості вільних тазиків і скриньок для одягу, які після того як громадяни роздягалися і складали свій одяг, банник скриньки закривав. Одного з банників пам´ятаю за прізвищем Гончаренко.То був тато моєї однокласниці Зої Гончаренко. Хлопці дали йому прізвисько ,,Бульдожка,, а коли він проходив вулицями Радомишля дражнилися з нього.Це був безобідний чоловік. Для мене непосидющого хлопця найгіршою була доба чекання в черзі, щоб увійти до бані. Дорослі завжди про щось розмовляли.Тут можна було почути всі новини ,які відбувалися в місті або районі,анекдоти та іншу інформацію.Інколи хтось хотів пройти без черги ,тоді всі піднімали галас і не давали можливості порушнику пройти у баню.Чоловіча і жіноча баня мала окремий вхід і там так само стояла черга, щоб увійти до кімнати де була роздягальня із скриньками. У бані була парна ,яка топилася в п´ятницю і тільки в суботу можна було попаритись в ній . Пам´ятаю , що коли малим хлопчиськом заглядав або заходив у парну,то там крехтали від задоволення розчервонілі кремезні тіла радомишлян.Мій тато також належав до любителів пари і мав вже своїх співпарників,котрі довірялися його міцним рукам і березовому вінику ,з яким він спритно управлявся.Так по черзі вони молотили один одного ,а потім набравши у тазик холодної води обливалися. Парники робили декілька заходів, піддаючи свої тіла екзекуційним процедурам пари і березового віника.Інколи парну кімнату чистили.Тоді просили щоб всі вийшли. Відкривали кватирку (віконце ),щоб зайшло свіже повітря, підмітали підлогу, а потім змітали лист який спадав з віників. Помивши полиці, лави та підлогу готували свіжу давку пари.Коли все було прибрано, то чоловіки, які це робили, говорили, щоб всі ховалися за парні сходини або за піч з камінням.Тоді вони з тазика лили воду на розпалені камені- валуни. Вода, попадаючи на каміння, шипіла і перетворювалася в пару та клубами піднімалася до стелі.Зробивши декілька разів оновлення пари парники знову приступали до процедур. Поступово я звикав до цих процедур і моє тіло залюбки досьогодні приймає пару і березовий віник. Всі, хто банився, намилювалися декілька разів з ніг до голови, а з дому приносили своє мило і мочалку. Інколи в душ була черга,тоді набирали воду до тазика і обливалися.Намилившись декілька разів,тіла розтирали мочалками ,інколи самотні чоловіки просили потерти спину, а потім із себе змивали мило. Хто не ходив у парну йшов до дому ,а ті що були заядливими парниками йшли остудити тіла в кімнату для переодягання, а потім знову повторювали паріння.

Досить часто мій тато ходив у баню з сусідом, місцевим лікарем Гарячкіним. А інколи у холодні осінні, або зимові дні сусід брав своїх дітей Геннадія, Володимира і мене з татом і ми всі їхали на автомобілі «Москвич» .То був перший автомобіль вітчизняного виробництва в Радомишлі,тому що інші були тільки трофейні німецькі автомобілі ,, Опель,, .Після парної дорослі брали нас до верхньої чайної чи до ресторану ,адже там були офіціанти. Дорослі сідали в кабіні за ширмою і замовлювали щось випити. Традиційно була то «Московська горілка», головка якої була заліплена білим сургучем.Нам дітям брали ситро, лимонад ,крем-соду, чай або ще якийсь напій .Oфіціантка приносила чай у тонких стаканах з підстаканниками , і цукор- рафінад зелено-синього відтінку, що був досить твердий. Напої були дуже газовані, а при відрижці аж кололо у носі. Дорослі багато не пили, брали четвертушку, на закуску домашню ковбасу, а потім пили чай. Трохи відпочивши після парної, всі сідали у ,,Москвич,, і їхали додому. У нашій сім´ї завжди була субота банний день і не можна було собі навіть уявити, щоб була порушена ця традиція. Не ходили в баню у великі морози, або коли хтось хворів.Признаюся,що інколи не хотілося ходити із за того, що там були великі черги і приходилось довго чекати. У Радомишлі були ще бані на деяких підприємствах ,до яких ходили працівники і їхні сім´ї. Із своїм однокласником Славою Соломатіним я ходив до Сільгосптехніки, де також була парна,але там був мокрий пар, який обпікав тіло, і баня була мала. Митись приходилось завжди швидко, щоб дати можливість іншим людям помитися.За вхід ми не платили.У міській бані коштувало 20 копійок. До 1967 року я ходив до Радомишльської бані, а потім поїхав вчитися до Житомира і ходив до житомирських бань, які мали добрі парні і не було великих черг . Добрі бані були по вулиці Пушкінській, Гагаріна на Смолянці. Взагалі я найбільше ходив до парної на Пушкінській вулиці . Під час проживання у Києві я ходив майже до всіх бань де були добрі парні і сауни. Троїцька на Червоноармійській вулиці, бані на Подолі і Печерську ,біля Пушкінського парку,біля Московської площі,на вулиці Постишева і Чоколовці та на Смолянці. Усі ці бані були для киян не дорогі і мали досить добрий пар. Побудована нова баня в Радомишлі була також добра. В 1968 році я пішов служити до армії ,а після повернення в 70-ті роки баня вже була побудована. У цій бані пар був добрий, не опікав і швидко зігрівав тіло. Все відповідало найкращим стандартам бані чи сауни. З часом все розпалося. У Радомишлі на жаль не має бані.
 

3 lidé ohodnotili tento článek.

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama