ТАНКИ НА ОКОЛИЦЯХ РАДОМИШЛЯ В МАЛЮНКАХ ГЕОРГІЯ МАЛАКОВА

28. září 2010 v 11:18 | Michal Sevruk(© Михайло Севрук. Всі права застережені)
Радомишль протягом свого історичного розвитку був адміністративно підпорядкований різним державотворенням.В період виникнення Руського князівства Києву, в період татаро-монгольської навали Золотій орді. Довгий час Радомисль входив у склад Великого Литовського князівства та Польського королівства, а після третього розділу Польщі  настала епоха найдовшої колонізації російською імперією. Наставали періоди, коли змінювалися окупаційні режими, за першої світової війни і в період громадянської, та в роки другої світової війни. І кожний період мав для Радомишля і його мешканців трагічні наслідки. В різні періоди в місті проживали і творили люди, які були і є справжніми носіями історії регіону, та культурної спадщини міста. Змінювалися влади, створювалися нові підприємства, багато документації архівувалося.Але на жаль, ці архіви не досліджені і лежать бездійно на полицях та в картонових ящиках архівів інших держав, котрим зовсім не цікава історія містечка, що мав дивну назву то Мичеськ, Мицько, Радомисль, Радомишль. Окрім офіційних звітів державних та господарських справ, що подавалися до архівів, велись і церковні записи, де були дані про народження і смерть людей, записи про регістрацію шлюбів, хрещення, та все, що потрібно було подавати священикам у своїх звітах вищим ієрархам.Докумeнтація церковних конфесій: іудейської, католицької, православної, греко-католицької, лютеранської та інших, урядові списи, судові, жандармські, військові архіви, підшивки газет і культурницьких установ практично ніким не досліджувалися. Радомишль знаходився на межі земель, воєводств, губерній, та областей і територіально в різні періоди архівари подавали документи то до польських архівів, або до волинського чи київського губернського архіву,а військові до петербургзьких.І звісно, потрібно працювати і досліджувати історію Радомишля у цих установах. Одним із глобальних творів про історію Радомисльського повіту та опису сіл і церков є книга дослідника Похилевича.
В своїх працях про Радомисль згадують і інші дослідники, зокрема: Де-Фліз , Огієнко, Грушевський, Шовкопляс, Белке, Квітка,Чубинський. Практично насьогодні маємо єдиного солідного дослідника нашого міста, який заслуговує уваги це Леонід Тимошенко. За фахом він є історик і має багато наукових праць з історії України, а також має публікації з історії Радомисля. Але, на мою думку, він недостатньо цій темі  приділяє увагу. Як людині, що народилася в Радомишлі, мені цікава історична спадщина рідного міста і я хотів би звернутися до молодих істориків-фахівців  бути наполегливими архіваріями і вивчати бувальщину Радомишля і району, щоб донести до кожного мешканця історичну правду про місто та його людей. Одним із періодів новітньої історії Радомишля є друга світова війна, яка тяжко відбилася на душевному та моральному стані старшого покоління. 
 Містом не проходять  головні залізничні та автомобільні сполучення, по яких пересувалися військові формування німецьких та радянських військ, але   лінія фронту якимось чином торкнулася і його.Із архівів вермахту повідомляється, що тут в 1941 році проходила 6 німецька армія під командуванням Манштейна. При наступашьних операціях радянської
армії в 1943 році в районі Радомишля   проходили дві лінії фронту - одна на північ, а друга на південь від міста, а також тривали танкові бої і в околицях Радомишля. Місто було досить пошкоджено, як німцями так і радянськими військами.Відомо, що міст спалили партизани, але німецькі військовополонені його знову відбудували. Деревяний міст через р.Тетерів був головною шляховою сполукою між Радомишлем і іншими містами України аж до початку 60-х років. Чоловіча гімназія (школа -інтернат) була знищена німцями, тому що перед війною там знаходилось військове училище.Обгоріла будова страхітливо стояла аж до відбудови, коли в 60-му році почала діяти школа-інтернат.Довгий час був розбитий міст через Мику, біля суконної фабрики. Міст і суконна фабрика були знищені при німецькому бомбардуванні в 1941 році.Після війни на місті фабрики побудовали крохмальний завод,, який у 90-ті роки минулого століття був за недбалістю місцевої адмістрації розкрадений .Така доля спіткала і мебльову фабрику. Війна мала свої трагічні наслідки не тільки для старшого  покоління .Адже у післявоєнні роки, а іноді і сьогодні трапляються випадки невмілого поводження зі старою зброєю та боєприпасами, а жертвами при цьому стають діти.У післявоєнні роки зброя валялася скрізь на вулицях, луках, лісах.
 Свідченням того, що ще в 50-ті роки на околицях Радомишля були не ліквідовані танки та інша бронетехніка є малюнки Заслуженого художника України Георгія Малакова , який у студентські роки влітку їздив малювати у різні регіони України.

Підлітком Георгій Малаков на власні очі бачив епізоди оборони і здачі Києва восени 1941 pоку, знищення Хрещатика, голодував і мусив рано піти працювати, щоб уникнути вивезення до Німеччини; потім був свідком відступу німців і дочекався визволення
Києва в листопаді 1943 року Згодом він став мистецьким літописцем тих подій, автором великих графічних серій "Київ 1941 - 1945 pp." і "Київ у грізний час".
Навчаючись у Київському художньому інституті, першу студентську практику влітку 1950 року провів у Каневі, де інститут мав свою базу. Як усі, писав мальовничі краєвиди, хати, клуні, місцевий тартак. Тоді Дніпрові води вільно плинули аж до Запоріжжя, до єдиної греблі - Дніпрогесу. А в Каневі над річкою стирчали бики залізничного мосту.
І Георгій змальовував усе це, згадуючи довоєнні паради. Довідавшись від місцевих жителів, що неподалік збереглося ще більше битої техніки, подався до Григорівки. Дістався тих берегів на борту самохідної баржі "Україна" - трофейного суховантажного судна "Бреслау".
Побачене на наддніпрянських кручах уразило: то був Букринський плацдарм. Стояла спека, у синьому небі дзвеніли жайворонки, а в траві - коники. Мир і спокій! Та зазирнувши в люк першого ж німецького T-IV, Георгій здригнувся: там лежав кістяк. Через сім років! А на башті того танка був намальований "щасливий" чотирилисник конюшини з написом: "Viel Gluck" ("Багато щастя"). Плеснувши долонею по теплому, нагрітому сонечком жерлу танкової гармати, можна було бачити, як з дула вилітає горобець. Там стояли також танки, як Георгій казав -"барахляні", поставлені Червоній армії за ленд-лізом союзниками: британські Mk III "Valentine" й американські М4 "General Sherman".

Писав аквареллю ці танки, і розпластаний серед жита німецький бомбардувальник "Юнкерс Ju-88". Добре усвідомлював: такого вже ніколи не побачиш.
Повернувшись до Києва, звернув увагу, вже як художник, на остови суден, що лежали на лівому березі - рештки Дніпровського загону Пинської військової флотилії, яка обороняла Київ в 1941 році. Написав аквареллю на тлі Великої дзвіниці Лаври іржавий річковий монітор з танковою баштою від Т-26 чи БТ-7. Як живописця, Георгія вабив контраст кольорів, а як киянина, громадянина - спомин про минуле.
Того ж літа, перебуваючи на хуторі Кевлич під Радомишлем, Георгій теж зробив кілька акварельних етюдів на "танкову" тему. Було що писати: просто на хутірській бруківці завмер "StuG" - штурмова, або по-нашому, - самохідна 75-мм гармата. Далі, на узліссі, стояв спалений німецький танк T-V "пантера". У лівому борту і башті зяяли отвори від влучень гармат, а броня, пофарбована в жовтий "африканський" колір, почервоніла від вогню. Місцеві хлопці розповідали, що "пантеру" поцілила із-за сосон "тридцятьчетвірка". На піску валялись німецькі бронебійні стрільні й розчавлені, як недопалки, гільзи. Коли хуторяни ховали тих танкістів, у "пантері" знайшли кілька єгипетських монеток. Поховали безслідно, як колись ховали злодіїв... А на протилежному краю хутора стояв спалений легкий радянський танк Т-70; кришка люка в якому так і прикипіла до броні. Ліворуч - шосе, що веде з Кочерева на Радомишль, там серед лісу була велика братська могила радомиських євреїв, розстріляних в 1941 році. А далі, край лісу стояли два німецькі танки T-VI "тигр" - в обох порозривало гармати.
Поруч, за умовною огорожею з колючого дроту, лежала купа гармат. Усе, що можна було здати на брухт, було демонтовано: двигуни, гусениці, колеса, люки... Тхнуло прогірклою соляркою, мастилом та іржею.
Від хуторян Георгій довідався, де ще залишилися танки, Але одного разу його потягли до сільради - перевірити документи! У Лутівці під Радомишлем він малював ще одну "пантеру", яка вперлася в землю гарматним жерлом зрушеної башти.
А ще - Т-34. Поруч стояла червона пірамідка із зірочкою - над братською могилою екіпажу. Люди розповіли, що ті танкісти зайшли до хати поїсти борщу, аж раптом набігли німці. Екіпаж миттю заліз у танк, але не встиг зачинити люків і німецький офіцер розстріляв танкістів з пістолета, а танк запалив...
На Рудні Георгій малював "тигра", що стояв поміж двох хат. Половину жерла в того танка селяни вже відрізали й здали на брухт.


Все,що було побачене й змальоване під Радомишлем було наслідками німецького контрнаступу на Житомир наприкінці 1943 р.
Розореній війною країні потрібен був метал, але ж бракувало технічних засобів, щоб швидко розібрати й відтранспортувати багатотонні сталеві громадища, і вони кілька років усе ще залишалися на місцях колишніх боїв. А втім наступного, 1951 p., майже все було остаточно порізано й перетоплено на металургійних заводах Півдня України.
Щедро наділений природним чуттям гумору, художник намалював картинку-жарт: як селяни розтягають метал з побитої військової техніки. Здається, цей образок з життя актуальний і сьогодні!
З часом, уже як професійний митець, Г.Малаков не раз звертався до зображення радянської і німецької бронетехніки в серії ліноритів "Київ. 1941 - 1945" (аркуші "Вперед, на Захід!" - повз київський вокзал їдуть на платформах танки Т-28, які ще 1 Травня того ж, 1941 рокуГеоргій бачив на параді на Хрещатику; "Перший трофей" - німецький панцерник на тлі пам'ятника Шевченку - сценка, яку юний художник спостерігав у дні оборони Києва; "Київський напрямок" - підбитий німецький танк Т-ІП; "Тепер він не страшний" - німецька "пантера" на київській вулиці; "Додому, у визволений Київ" - дівчинка переходить калюжу по розкрученій гусениці німецького танка T-IV; "Попереду Київ" і "Наші!" - знамениті Т-34), а також у серії "Київ у грізний час", виконаній 1967 p., де можна бачити і Т-34, і "пантеру", "тигр", "штуґ".
"Танкова" тема проходить і через книжкову графіку Г.Малакова. Це - популярна колись повість Я.Пшимановського "Чотири танкісти і пес", що перевидавалася з його ілюстраціями кілька разів. Вправно зображені ним танки бачимо й на обкладинках та ілюстраціях книжок "Три перемоги" С.Алексєєва, "Спогади генерала" Є.Белова, "Кавалер ордена Слави" Я.Гримайла, "Ідуть навчання бойові" А.Поліщука, збірників "У битві за Київ", "Становится город героєм". А ще десятки ілюстрацій у періодиці 50 - 70-х pp. Кожен танк, кожна автомашина зображені там, точно відповідають конкретній марці чи типу. І тільки в ілюстраціях до науково-фантастичних творів О.Бердника й В.Владка, природно, дав волю своїй уяві. Таким був творчий почерк майстра графіки Георгія Малакова.
 

13 lidí ohodnotilo tento článek.

Komentáře

1 Олена Олена | E-mail | 13. dubna 2011 v 13:21 | Reagovat

Здраствуйте, Михайле!!! Вибачте що турбую, З недавньої пори захопилась генеологією, зівсюди збираю інформацію про можливих родичів, щоб поглибити знання про прощурів. Так як Ваше призвіще Севрук, та й родом ви з Радомишля , то вирішила вам написати листа, бо все збираєш по крупинкам, а так мало відомо нажаль(((( Мій дідусь Севрук Анатолій Константинович, проживає в с.Кайтанівка біля Пилипович Радомишльського р-ну,  його батько Севрук Константин Федорович, дід Федір (шкода невідомо по батькові) так само проживав в Кайтанівці , відомо що були родичі в Чайківці, але ким приходились нажаль інформація не дійшла. Можливо ви щось знаєте про своїх пращурів та також цікавитесь родоводом, . З повагою, Олена! Київ.

2 Олена Олена | E-mail | 13. dubna 2011 v 13:22 | Reagovat

Здраствуйте, Михайле!!! Вибачте що турбую, З недавньої пори захопилась генеологією, зівсюди збираю інформацію про можливих родичів, щоб поглибити знання про прощурів. Так як Ваше призвіще Севрук, та й родом ви з Радомишля , то вирішила вам написати листа, бо все збираєш по крупинкам, а так мало відомо нажаль(((( Мій прадідусь Севрук Константин Федорович, дід Федір (шкода невідомо по батькові) так само проживав в Кайтанівці Радомишльського р-ну , відомо що були родичі в Чайківці, але ким приходились нажаль інформація не дійшла. Можливо ви щось знаєте про своїх пращурів та також цікавитесь родоводом, . З повагою, Олена! Київ.

[1]:

[1]:

3 Igor Igor | 11. června 2012 v 8:01 | Reagovat

http://www.videotube.sk/131210_los-colorados-len-vo-lvovi-2012.html

Los Colorados - Len vo Ľvovi (2012)

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama