Радомишль у спогадах і трохи інший, ніж сьогодні

18. května 2010 v 23:32 | © Михайло Севрук. Всі права застережені.
  

  

       У давнину городища і міста   будувалися планово. Головним місцем для комунікації людей був майдан,на якому cкупчувалися адміністративні будови, канцелярії ,ставились церкви,ремісничі цехи, крамниці і, звичайно місце для торгівлі, яке в різних народів і землях називали хто базар, торговище, а ще  ринок,або тoржище. Історично склалося,що Радомишль також мав свою планову забудову, де були присутні всі за регламентом будови: замок, повітові канцелярії, суд, жандармерія, в'язниця, торговище(базарний майдан), але в ході історичних подій та змін влад   і державних адміністрацій,будови знищувалися, або перебудо-вувалися за вказівкою з вище. В середні віки, як згадується з історичних джерел ,від 1569 р.,у першій писемній згадці про Радомисль, В. Ульяновський припускає,що Радомисль був церковною  власністю.Адже   за актовими матеріалами, зібраними польським істориком А. Яблоновським, у другій половині XVI ст. до Печeрського  монастиря належала ціла Тетерівська волость з центром у Радомислі і з замком печерських архимандритів (з 1572 р.), та десятьма навколишніми селами-осадами.

        У 80-х рр. XVI ст. земельні володіння Києво-Печерського монастиря справді збільшились, монастирська колонізація в північній частині Київщини мала безсумнівні успіхи. В описі церковних маєтків Печeрського монастиря (1593 р.) «замочок і містечко Радомисль» згадуються з містечком Васильковом та 50 селами. Замок зі «всілякими приналежностями» згадується й у документі 1595 р. про наїзд «ґвалтовний» на маєток Печерського монастиря Радомисль.

В дійсності, досьогодні   історичні пам'ятки Радомишля не залишилися у тому вигляді, в якому були раніше,але якщо і залишилися то в жалюгідному стані перебудовані і понівечені.Можна нарахувати декілька будов м.Радомишля , котрі належать до історичних памˇяток міста. Це Будинок культури , середня школа ім.Чорновіла, єврейська школа (поліклініка), лікарня, пивний завод, школа- інтернат- бувша міська гімназія, будова сучасної редакції газети,,Зоря Полісся,, бувший приватний будинок торгівця Шапіро, російська школа, яка колись була реальним училищем, а потім школа № 2, Папірнянський млин, церква св.Миколи-чудотворця , що на жаль належить до московського патріархату, водопожежна башта, яка тепер в розібраному стані,бувша міська в'язниця, що знаходиться на полі поблизу памˇятника археологічної стоянки, військова в'язниця   перебудована, будова якої належить філіалу заводу ,,Маяк,, ,сушарка хмелю знаходиться біля папірнянського кладовища,будинок лісництва на Микгороді, та ще декілька будинків які знаходяться в приватній власності.Млин проданий, але будова дякуючи новоспеченим магнатам реставрується і є надія, що буде служити на користь не тільки господарям, але й місту.На радомишльських цвинтаряхще можна побачити пам'ятники , які з істoричної точки зору є безумовно свідченням того,що в місті були досить кваліфіковані
майстри по обробці каменю. Пам'ятники на занедбаних цвинтарях , хоча і в жалюгідному стані, але є цьому доказом.  

Згадуючи події з дитинства, хотів би пригадати деякі пам'ятні мiсця Радомишля. І досьогодні базар є одним із головних центрів спілкування радомишлян та селян з околишніх сіл.Ще наприкінці 50-x і на початку 60-x років минулого століття базарна площа була розташована в центрі міста , на місці якої тепер стоїть будова кінотеатру. Серед базару був побудований відділ для продажі м'ясних та молочних виробів.Місце, де продавали м'ясо, чомусь називали Рундук.Сама ця дивна назва мене малого хлопця чомусь зацікавлювала.Як дізнався пізніше , що Рундук слово татарське і так називали вимощене підвищення зі сходами, що мало підйомний дах та пороги, дерев'яний тротуар навколо торгових ларків з відсіками для збіжжя.У деяких словниках назву Рундук ототожнюють з дерев'яним підвищенням на корабельних палубах , де тримали різні допоміжні матеріали, нари, прапори та інше.Саме радомишльський Рундук мав деревяне   підвищення , де продавці знаходились в ларках, а покупці ходили по дерев'яному тротуарі навколо кіосків.Багато разів з батьками мав можливість вдихнути цей старовинний спосіб комунікації людей.

     Навколо радомишльського базару була огорожа вироблена чи то в кузні, чи у ливарному цехy з орнаментованих масивних залізних прутів. Біля плоту стояли маленькі деревяні будки -кіоски, де продавали всяке збіжжя:бакалію, нитки,сірники,солодощі , цукор, цукерки та інше. Памятаю ,що там був кіоск торговця Абби, який стояв ліворуч від входу.Він продавав м'ясо, а на прилавку завжди поряд зі шматками мˇяса лежали посмалені телячі, або баранячі голови з закрученими рогами і витарaщeними очима.М'ясник Абба чомусь лякав мене своїм виглядом.Він був худорлявий, а очі мав червоні і витрішкуваті ніби у барана.Я завжди проходив біля його крамнички зi страхом.Тато з ним чемно вітався та інколи розмовляв про ціни на базарі та обговорював різні новини. При вході у базар безногий і безокий інвалід за призвіщем Баранівський продавав газовану воду. Чиста холодна газована вода коштувала 1 копійку,газована з сиропом за 3 копійки.Він мав такий спеціальний візок, де було обладнання для збереження і миття стаканів. Біля візка завжди був балон з киснем, який подавався по шлангу для газування води.Цей чоловік справляв неприємне враження і був грубий до людей,та завжди   лайливо розмовляв. За рундуком нижче, місцеві селяни продaвавали картоплю, пшеницю, та всякі овочі.На столах, що були розміщені рядами влітку продавали яблукa,огірки, мед, свіжі гриби , а   взимку низки сушених білих грибів і всяких як кажуть радомишляни губ'як. Там також продавали живу і без пір'я розібрану птицю.Був відділ гончарний ,бондарський, ковальський .Гончарi продавали різноманітні вироби з глини горшки , макiтри, глечики .Але мені найбльше подобалися керамічні свистки-півники.То була моя дитяча мрія.Бондарі продавали діжки, бодні, цебри, деревяні ночви, ступи, ложки та миски, плетені коробки та корзини. Ковалі мали для продажі чавуни, ножи,мідні кварти,сапачки, лопати, сeкачі та все що потрібно було в господпрстві.

У базарні дні з околишніх сіл до радомишля зїзджалися продавці та покупці. Весь майдан біля церкви був заставлений возами, біля яких стояли чекаючи своїх господрарів коні.Коней   розпрягали   і вони відпочивали.Під час відпочинку їх годували.Майже на всіх возах, на дишлах, були підвішені рептюхи з їжею і коні шось жували ,чи то сіно чи овес.Проходячи біля возів, де стояли коні, завжди   відчував небезпеку.Іноді коні ставали на диби, били копитами , дуже іржали та кусалися.Бувало, що не хотіли слухатись команд візників,то були як правило прості сільськи конюхи. Вони ж грубою лайкою та батогами їх втихомирювали. Але в більшості взимку коні стояли смирні і були накриті попонами і вес час щось їли.На снігу лежали залишки сіна,вівса та кінський гній  у вигляді великих закручених струдлів.

      В кінці базару у відведеному місці продавався керосин для ламп та кирогазів.З усього району приїзджали люди, щоб наповнити каністри різних форм ,бутлі або великі пляшки.Мене також   посилали батьки купувати керосин для домашніх потреб.Але здебільшого наша родина купувала керосин на вулиці. У Радомишлі був  візник Микола Гарбаренко, який по місту возив на коні велику залізну бочку,наповнену керосином. При бочці були спеціальні мірки, в які він наливав   керосин, а потім розливав до менших посудин.Цей візник часто зупинявся біля нашого будинку, а ми хлопчаки годинами стояли та спостерігали за його працею.Коли ж не було бажаючих купувати паливо ,то він заходив до нашого будинку   випити по чарці з моїм татом і порозмовляти на різноманітні побутові теми.Ми ж дітвора мали можливість вилізти на віз та досконало продивитися віз, та знаряддя   для продажі керосину.Після такого огляду наш одяг завжди смердів парами мастил та керосину.

       Радомишль , як і більшись містечок українського і білоруського Полісся був поділений також на етнічні скупини, де проживали здебільшого євреї ,українці, поляки, німці,чехи, росіяни, білоруси та інші.Кожний етнік мав свою культову споруду , школу та кладовище. Українці , росіяни та білоруси ходили до православної церкви, німці мали свою кирху, а євреї мали досить гарну і величну хоральну синагогу. На жаль більшість церковних споруд були розібрані або перероблені. Радянська влада на місцях воювала не тільки з народом України, але і все робила   для того, щоб стерти всю історичну памˇять у місцевих людей про їхнє культурне та релігійне надбання.Існував до революції в Радомишлі і театр,в якому до початку 60-x років бyв місцевий кінотеатр.Під час ремонту згорів.На жаль недостаток культурних закладів у місті несе свій вплив на сучасну молодь., яка сьогодні   як і вся Україна пронизана негативним фактором бездуховності та байдужості.

.




  

 

8 lidí ohodnotilo tento článek.

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama