Prosinec 2008

Isak Lachman / Ісак Лахман.

22. prosince 2008 v 12:46 | Michal Sevruk






Кожна людина при народженні отримує величезний потенціал фізичних, духовних, емоційних, психічних та моральних якостей. І в зв'язку з умовами і середовищем в якому вона росте та формується, займає певну позицію в суспільстві, та авторитет серед колег. Про одного із моїх друзів та колег в армійські роки 1968-1970 р. хотілось особливо згадати. Ісак Лахман - симпатичний і талановитий тромбоніст-баритоніст. Для своїх років був здібним і обдарованим музикантом. Мав від природи досить добрий музичний слух, пам'ять та відчуття музичного стилю. Чудово володів декількома музичними інструментами, добре освоїв гру на тромбоні i баритоні. Досить чітко відчував ці інструменти, був неперевершений інтерпретатор, як народної клейзмерської музики, українського фолькльору і класичного та джазового репертуару, а також модерного сольного виконавства. Щоб він невиконував : військові марші, вальси для духового оркестру або соло в джазовому оркестрі, звук його інструменту мав барву, яка завжди відрізнялася від інших виконавців солових партій і привертала увагу не тільки слухачів, але і професійних музикантів. У маршових ,,Тріо,, завжди грає соло баритон. Він інтуітивно відчував, як подати звук і творити фразу, щоб його інструмент був на горі над всім оркестром. Від природи губи мав він трохи більші, і це в якійсь мірі сприяло для творення тону на таких інструментах як тенор, баритон, тромбон, з більшим мундштуком. Він безпроблемно і легко грав ноти низького регістру та високого. Звук мав мягкий, пружний та вміло застосовував вібрато. Технікою володів без обмежень.



Народився Ізя в Житомирі в 1950 у простій родині. З дитячих років бідкався
тому, що батьки з якихось причин жили окремо. В Житомирьскому будинку піонерів почав навчатися гри на духових інструментах під керівництвом Москальова.

Цей досвідчений педагог-музикант дав путівку в життя неодному поколінню музикантів. Після оркестру в будинку піонерів стає військовим вихованцем 321 мотострілкового полку м.Овруча, де був військовим диригентом Гарри Володимирович Відомський.Чудовий виконавець на тубі i диригент він закінчив Московську та Київську консерваторії і був досить доброзичливий до молодих музикантів та підтримував їх професійний ріст і майстерність. Для фахівця музиканта він добивався все: і заробітню плату, і квартиру. Ізю Лахмана він поважав, як здібного молодого музиканта, підтримував та заохочував. В 1967 році Ізя поступає до Житомирського культ-освітнього училища і покидає оркестр, але через рік Відомський бере його в оркестр, як солдата строкової служби. Спочатку він був позаштатом, а потім був зарахований в штат військового духового оркестру.

Протягом служби в духовому оркестрі, окрім військового стройового та концертного репертуару музиканти грали танцювальну музику. Солдати строкової служби створили оркестр танцювальної музики і постійно грали танці о будинку офіцерів м.Овруча. Ізя Лахман був одним із ініціаторів і палким прихильником створення оркестру. Незнаючи гармонії він на слух розписував відомі твори сучасних, на той час, французьских та американських композиторів. В оркестрі в 1968-70 р.р. був такий склад: кларнет-Аркадій Фігельбойм, саксофони-Григорій Кайф, Михайло Севрук, труби-Леонід Фридман, Микола Прокопенко, Микола Ущаповський, тромбони - Валерій Дубік, Ісак Лахман, Олександр Радчиков, Валентин Германчук, гитара та контробас - Саркис Аствацатрян, баян - Валерій Редчиць, ударні -Михайло Шахмейстер. На танцювальному майданчику влітку, а зимою в будові будинку офіцерів оркестр виконував різноманітну за стилями музику як радянських композиторів, так і народні єврейські та українські пісні. Багато творів в репертуарі оркестру було суто джазового характеру. В оркестрі Ізя мав завжди особливе поставлення, де міг творити живу музику імпровізуючі та теми з творів, що виконувалися оркестром.Від природи він не був сором'язливий і мав відвагу на одинці перед публікою вправно створювати композиції, які мали доконалу форму та смак.Під час служби в армії він оженився на місцевій дівчині Берті.То була тиха i лагідна дівчина, а потім дружина, яка протягом років толерувала Ізю. Після служби в армії Ізя трохи жив у Житомирі і деякий час ми разом грали в різних весільних ансамблях. Потім я поступив у Київську консерваторію. Інколи ми з ним зустрічалися.
Диригент Г.В. Відомський запропонував йому працю у військовому оркестрі в м.Славуті. Деякий час він там працював, а потім повернувся до Житомира у військовий оркестр на Корбутовці . В Житомирі він грає в багатьох музичних колективах, а зокрема у міському духовому оркестрі, яким у різні часи керували Д.Сірий, В. Заєць, Б.Турчинський. Окрім оркестрового репертуару він виконує і солові твори. Неодноразово був першим виконавцем творів відомого житомирського педагога та композитора О. Шинделя-Стецюка. Брав участь у творчих концертах - звітах Шинделя у Київській в спілці композиторів. Вже в останні роки існування СРСР він щоб покращати свій фінансовий стан та заробити пенсію підписав контракт і поїхав працювати у військовий оркестр на Північ, де йшов рік за два. Розповідають,що після відставки він працював таксистом і загинув у автонегоді 6.11.1996 року.
Згадуючи Ісака Лахмана та аналізуючи його житєвий і творчий шлях, повністю переконаний, що він хoч і мав значні творчі досягнення, але не зміг себе реалізувати вповній мірі.Якби він був більш цілеспрямований та відповідальніший міг би досягти найвищого рівня виконавської і диригентської майстеності. Адже від приподи був здібним і обдарованим музикантом. Не вистачало йому самодисципліни та організованності. Життя розпорядилося по іншому. Про друзів потрібно згадувати і віддавати їм належне. Память про Ізю Лахмана хай буде згадкою для багатьох музикантів та колег ,що мали щастя з ним працювати та спілкуватися.






В Празі 21.12.2008 року Михайло Севрук