1.Розбійники з великої дороги-початок

23. listopadu 2008 v 21:38 | M.Sevruk/Михайло Севрук
Оповідання

Розбійники з великої дороги

Радомишль(давня назва Радомисль) та його околиці належать до історичної спадщини Русі, Литви, Польщі, Російської імперії, але передусім, до історії України. Саме місто розташоване у лісовій мальовничій , віддаленій від основних шляхових артерій, місцевості. Залізнична станція Ірша розміщена на відстані 27 кілометрів. В Кочерові проходить автомобільна магістраль, до якої приблизно 20 кілометрів. В старі часи, якихось сто років тому, Радомисльський повіт був одним із найбільших у Київській губернії. Його територія була досить велика, від Коростишева по річці Тетерів, аж до Чорнобиля, і простягалася аж до кордону із сучасною Білорусією і Росією. Населені пункти і міста - Коростишів,Чорнобиль, Хабно (Поліське),Іванків,Брусилів,Чоповичі, Мелені та інші відійшли до Коростенського, Малинського,Черняхівського, Брусилівського,Іванківського,Бородянського і Макарівського районів. На сучасний стан мають статус районних центрів Київської і Житомирської областей. Адміністративна, судова, поліцейна і земельна справа знаходилися в Радомислі.
За переписом населення на рік 1897 в Радомишлі і повіті проживала велика єврейська громада (41272 чоловік), де проходила лінія осідлості. Багато було німецьких (7153 чоловік) і чеських колоністів (1106 чоловік). Польська громада мала також велику присутність (6138 чоловік),про що свідчать назви сіл: Ляхова, Гута-Забілоцька, Гута-Потієвка, Кримок та інші. Українців нараховувалось (247418 чоловік). Росіян (12202 чоловік). В повіті були також переселенці - старовіри та литвини - інші етнічні меншини, які в різні часи зазнавали утисків та переслідувань з боку царського режиму. За свідченнями старих жителів Радомишля, місцевість сама по собі була спокійна, але на шляху від Радомишля до великих міст Київ, Житомир завжди вештались банди розбійників та злочинців, які грабували і вбивали перехожих, купців.
Шляховий тракт між Києвом і Житомиром мав велике стратегічне,політичне і економічне значення,адже по ньому, до залізниці, було єдине шляхове сполучення з Європою.Ось чому розбійники і осідали поблизу основних транспортних сполучень, де проводили грабіжницькі акції, виключно, в ночі і у визначених місцях, між Родомишлем і Кочеревом, біля хутора Соболів та Поташні. На шляху до Києва у селах Ставище і Мила і сьогодні є місток, під яким розбійники робили засідки.
До революції, та на початку ХХ століття, коли всi товари перевозили на конях і волах, багато радомишлян займалися перевезеннями, їх називали «фурщиками». Від Радомишля до Києва, Ірші, Житомира, Бердичева возили все, що виробляла місцева промисловість, а також сільськогосподарську продукцію. В Радомишль привозили, сіль, мило, цв'яхи, одяг, взуття, сільскогосподарську техніку, цукор, мануфактуру, галантерею та інше.
Із спогадів жителя Радомишля фурщика Сосницького Володимира, який колись займався перевозами виразно видно,що рух між містами та обмін товарами був великий. Будучи 80 -літнім дідусем, він дуже охоче розповідав про молодість,про місто і як жилося раніше. До Києва, Житомира, Бердичіва, на станцію Іршу перевозили все: ліс, сіно, дьоготь, дерев'яне вугілля, смолу, дрова, кожу, льон, хміль,пиво, зернові і мучні вироби, горілку, переганяли великими партіями худобу та багато іншого товару, звісно що перевозили і людей. Поодинці намагалися ніколи не їздити, а збиралися у гурти із 50 - 60 возів, щоб було безпечно їхати. Розбійники всеодно їх зупиняли і грабували. Родина Сосницьких проживала на окраї міста, біля струмка Черчі. Там недалеко, біля пивного заводу, був переїзд через р. Мику, на Микгород, а далі через луки, у брід, через р.Тетерів можна було швидко дістатися на київський шлях. Цим шляхом грабіжники інколи навідувались до Сосницьких попиячити. Родина серед ночі змушена була зустрічати непроханих гостей. Як колись розповідала дружина В.Сосницького: ,,Хіба то були люди,то був злодій на злодію,,. З'являлися вони серед ночі на швидких конях і зненацька, щоб ніхто не бачив і не впізнав їх. Будили сім'ю і просили горілку. У Сосницьких завжди була приготовлена сулія горілки, про всякий випадок. Добре напившись та підкріпившись, вони говорили дружині Сосницького (ми називали її бабою Сашою), щоб рано о 4 годині їх розбудила. Завжди, коли на першому возі їхав Сосницький, фурщиків не зупиняли і не грабували. Така була доба і, звісно, діяли свої правила.

Прикладом неспокою в околицях Радомишля існують матеріали із газети « Київські вісті» за 1909 рік, де містилася публікація з кримінальної практики Київського окружного суду за 1909 рік про ЗВІРЯЧЕ ВБИВСТВО ШІСТЬОХ ЧОЛОВІКІВ

«В ніч з понеділка на вівторок 9 червня на шляху між Радомислем і містечком Брусилів, в 100 верстах від Києва, з метою пограбування скоєно досить тяжке за обставинами вбивство 6 чоловіків. Прибулі в Київ місцеві жителі розповіли такі подробиці цього вбивства»,- про це повідомили 11 червня 1909 року «Київські вісті», де було описано все в деталях.
8 червня біля 10 години вечора із Радомисля в містечко Брусилів, на ярмарок виїхала звичайна балагула із), візником якої був 45-ти річний Давид Кожуховський і сім пасажирів: Шулим Хандрос 48-ми років, Давид Житник 16-ти років, Арон Барановський 18-ти років, Давид Хандрос 14-ти років, Спиридон Сидоренко 16-ти років, Шльома Криденцер і невідомий хлопчик 6-ти років, який відразу після від'їзду, ліг спати під козлами балагули.Всі пасажири, окрім селянина Сидоренка, були бідні євреї, які займалися дрібним промислом на сільських ярмарках. Сидоренко, напередодні закінчив Радомисльське міське училище і після екзаменів повертався додому, а шестирічний хлопчик їхав до своєї рідні в Брусилів.
Перші 6 - 7 верст шляху від Радомисля проїхали благополучно. Невдовзі віз в'їхав до лісу. Було дуже темно. Біля 12 години ночі, коли пасажири мирно розмовляючи наближалися до придорожної корчми, із лісу вискочив невідомий чоловік. Швидко підбігши до возу, він вискочив на підніжку і націлив револьвер системи «Парабелум» на незахищених пасажирів, і не промовивши ні слова, став стріляти в притул. Вбивця стрілял з такою швидкістю,що пасажири не встигли навіть отямитися, не було навіть криків, ні стогінів.
Пострілів було дуже багато - невідомо скільки, та один із поранених Криденцер встиг зазначити, що разбійник перезаряжав обойму. Було вбито шість чоловіків: Д.Кожуховський, Ш.Хандрос і його син Давид, Д.Житник, А.Барановський і С.Сидоренко, а Ш. Криденцер був поранений в руку. Шестирічного хлопчика, який спав під козлами разбійник не помітив і не застрелив тільки тому, що трупи вбитих затулили нішу, в якій він спав.
 

1 člověk ohodnotil tento článek.

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama