Říjen 2008

Zajic Valerij / Заєць Валерій Іванович.

23. října 2008 v 9:06 | Michal Sevruk/Михайло Севрук

Заєць Валерій Іванович.







Заєць Валерій Іванович(1942-1999) - визначний український кларнетист, диригент педагог. Закінчив житомирське музучилище (клас Мостового І.М.) і Донецький музично-педагогічний інститут(клас Є.Сурженка). Багато років займався педагогічною працею, грав в оркестрі Житомирського музично-драматичного театру, диригував різноманітними музичними колективами Житомирської і Рівенської областей, виховував молодих кларнетистів.

На своєму блозі подаю інформацію про людей, з якими доля звела мене у житті. В основному - це друзі, вчителі, професори, колеги, диригенти і симпатичні мені люди, які у своїй професійній карєрі досягли визначних успіхів та мали або мають близькі мені життєві позиції і погляди на світ, мистецтво, культуру. Саме Валерій Іванович Заєць є одним із них.









Його ім´я мало про що говорить сьогоднішнім молодим студентам і викладачам Житомирського музичного училища ім.В.С.Косенка і Житомирського культ-освітнього училища. Проте саме Заєць В.І. багато років був викладачем цих учбових закладів.




Народився Валерій Іванович Заєць (1942р.) у мальовничому старовинному древлянському місті Овруч. Будинок батьків знаходився на окраї міста проти старовинного Собору святого Василя Великого.





Атмосфера міста, його музичні та культурні традиції, присутність військових духових оркестрів надихнули молодого полісського хлопця і привели у світ великої професійної музики. Спочатку був духовий оркестр Овручського будинку культури під керівництвом Михайла Лормана. А потів Валерій поступає до Житомирського музучилища ім. В.С. Косенка, де навчається на кларнеті у Мостового Івана Максимовича.(1960-1964р.)





Доля мене звела з Валерієм Івановичем ще малим хлопцем, коли я навчався в Радомишльській музичній школі. Завдяки йому я став на шлях професійного музиканта. В 1961 році в Радомишлі відкрилася музична школа, директором якої був Клименко А. Й.-тубіст по спеціальності. Він викладав усі духові інструменти. З мідними інструментами він не мав проблем, але з деревяними не був обізнаний ні фахово, ні методично.Клименко не знав специфіку кларнета,техніку гри на ньом,не міг підібрати тростини для учнів, мав проблеми з аплікатурою, до того ж не був обізнаний з виконавською практикою. В учбовому 1963-4 році переїхав працювати у Кустанай, і більше року в музичній школі не було викладача духових інструментів. Хто тільки нас не вчив: теоретики, народники, піаністи... І раптом новина: приїхав новий викладач і директор Заєць В. І. (1964р)Відразу було видно що це добрий і симпатичний чоловік. Ми діти це розуміли більше, ніж дорослі. Заєць активно взявся за реорганізацію школи і, зокрема духового відділу. Із своїх учнів створив духовий оркестр, репетиції якого проходили досить цікаво і яскраво. Заєць був веселий і дотепний. Кожного учня приймав як особистість. Багато жартував і його жарти сприймалися учнями як норма.
Заяєць В.І. був у мене педагогом по спеціальності(кларнет). Був завжди справедливий, виважений і на його годинах було цікаво, тому що він умів працювати і спілкуватися з учнями. Від природи був дуже приємний і толерантний. Учні його не боялися і повністю мали до нього довіру. Багато часу на годинах приділяв техніці творення тону і звуковим якостям, техніці дихання, пальців, язика. Він сам легко грав на кларнеті і добивався, щоб і його учні мали легкий природний звук. Спрямовував учнів виконувати твори на високому художньому рівні з вживанням нюансів, штрихів, динаміки, а також фразування. Майже на кожній годині окрім гам і етюдів, виконувалися музичні твори під супровід фортепіано. Мене особисто він долучив до концертної діяльності. Памятаю, що перші концерти грав і хвилювася так, що тряслися коліна і було відчуття, що кларнет випаде з рук. Поступово приходила впевненість і набувався практичний виконавський досвід.
Учнями музшколи постійно проводились концерти у різних залах і серед різної аудиторії. Місцем концертів часто були міський кінотеатр, військова частина, школи, районний будинок культури. Памятаю, що в 1965 році до міста приїхав Сидір Артемович Ковпак - легендарний командир партизанського загону. Він був у генеральській формі, оточений місцевим керівництвом і прибулими з ним партизанами-ветеранами. Концерт чомусь проходив на подвір"ї середньої школи №2, директором, якої був бувший партизан Жудра. Я брав участь у цьому концерті, але вже стерлося з пам"яті, що саме виконував. Нас поступово, по одинці приводили до фортепіано і відводили, після того як твір був виконаний.
Валерій Іванович організовував разом з іншими вчителями поїздки до Київського оперного театру. Для нас, периферійних дітей, це було свято, яке в душі залишилося на все життя. Ми мали можливість долучитися до живого виконання опери, побачити і послухати видатних виконавців ХХ століття. Перед нами була сцена, освітлена ліхтарями і прожекторами, декорації, живі артисти в костюмах, а головне оркестр. З балкону було досить добре видно оркестрову яму, музикантів, диригента, музичні інструменти, про які я ще не чув і ніколи не бачив, гобої, англійський ріжок, бас кларнет, фаготи та ціла скупина ударних і мідних інструментів. Мені пощастило поїхати до театру лише один раз коли йшла опера А. Рубінштейна «Демон».
Пройщли роки.Псля закінчення Київської державної консерваторії ім.П.І.Чайковського я, працюючи солістом симфонічного оркестру Держтелерадіо України, багато разів грав у Київській опері і завжди пам'ятав перше знайомство з оперою,симфонічним оркестром.Тоді, мені малому провінційному хлопчику, навіть і на думку не прийшло, що колись буду грати у цій св'ятині мистецтва.
В 1965 році В. І. Заєць переїхав до Житомира, де почав викладати в муз. школі і культосвітньому училищі. Потім він поступив у Донецький музично-педагогічний інститут по класу кларнет, на заочний факультет,який закінчив у 1971 році. Я в 1967 році поступив до музучилища по класу гобой, а потім служив в армії. Тільки вдруге мав можливість спілкуватися з В. І. Зайцем вже на 3 курсі музучилища, коли він із студентів організував джазовий свінговий оркестр. Ми з великим натхненням вивчили декілька творів і кілька разів виступили, а потім цим все і скінчилося. На протязі всього життя В. І. Заєць пам"ятав своїх учнів, як зі школи, культ-освітнього училища, а також і музучилища. Він пишався успіхами своїх учнів і цікавився їх творчим і професійним ростом. Серед його учнів, що навчалися в Радомишлі, які поступили в музучилще були: Анатолій Домбровський - труба, Михайло Севрук - гобой, Віктор Саченко - фагот, Олександр Зузанський - тромбон. Слід відзначити, що після музучилища його учні Борис Турчинський закінчив Одеську консерваторію і успішно продовжує школу свого вчителя і диригента в Ізраелі, Семен Лібензон закінчив Московський інститут Культури і працював артистом оркестру театру ім.Маяковського в Москві.

В різні періоди свого життя В. І. Заєць займався диригентською практикою.З 1971 - 1987 роки викладав кларнет і диригування в Житомирському музучилищі ім.В.С.Косенка, був диригентом багатьох творчих колективів Житомирської і Рівенської областей.Від року 1987-89 - диригент оркестру Рівенського музично-драматичного театру.Від року 1989 -викладач Рівенського музучилища. Зокрема був одним із співзасновників, а потім диригентом міського духового оркестру в Житомирі Його не одноразово запрошували в жюрі по проведенню конкурсів і фестивалів духової музики. Разом з викладачами музучилища приймав участь у розробці методичних посібників для музичних шкіл області, та колективів самодіяльних духових оркестрів.
Доля у кожного своя. Заєць В. І. помер у 1999 році у розквіті своїх творчих сил, у самоті, забутий. Похоронений він на батьківщині у місті Овручі. Память про чудову людину, педагога, музиканта і диригента жавжди лишиться у наших серцях.

В Празі 23.10.2008 року Михайло Севрук











Радомишльська стоянка

15. října 2008 v 23:15 | Michal Sevruk/Михайло Севрук



Шановні земляки та жителі Радомишля! Вітаю вас на своєму блозі.Коли хто з вас має хоч які документи, фотографії ,свідчення та спогади відносно Радомишльської пізньопалеолітньої стоянки прошу мене інформувати або надіслати матеріали і фотографії .
Михайло Севрук



Радомишльська
стоянка




Пам'ятний знак на місті архелогічних розкопок в Радомишлі 1964 рік


Радомишльська стоянка'. Пізньопалеолітична стоянка знаходиться на рівнинному
плaто підвищеного лівого берега р.Тетерів у верхній частині витоку двох рівчаків Черча та Лутівочка на північній околиці міста м. Радомишля Житомирської області.

,,Радомишльська стоянка,, cвідчить про раннє заселення людиною багнисто -болотистого регіону Київсько-Житомирського Полісся .Місце знаходження стоянки має назву «Звіринець».
На полі де було відкрита стоянка, за влади царської імперії, була збудована в'язниця, будову якої і сьогодні можна розгледіти серед руїн якогось занедбаного підприємства. Деяку добу там був розміщений військомат.Під час розкопок це була єдина будова.В 60 роки ХХ століття
біля архелогічної стоянки почалося активне будівництво: побудова цегельного заводу, маслозаводу і пожежного районного відділення.




Мамонт в добу палеоліту







Фотографія пам'ятного знаку на місті архелогічних розкопок Радомишльської пізньопалеолітичної стоянки 2007 рік




Мамонт в добу палеоліту

З опису стоянки відомо, що на підставі дослідженя типології кремінних знарядь та кісток її відносять до ранньої доби пізнього палеоліту. На місті архелогічних розкопок було виявлено та дослідженно декілька стоянок. На одній iз них знайдені залишки п'яти жител наметоподібних конічних споруд, розташованих півколом і побудованих з великих кісток мамонта, та окремо сховище великих кісток мамонта.
Житло пізньопалеолітичної епохи мало вигляд наметів або чумів, вкритих шкурами великих тварин, гілками і травою. Всередині і поряд були спеціально влаштовані вогнища.



Будова житла з кісток мамонта в єпоху палеоліту


Відомо, що найдавнішим періодом історії людського суспільства є стародавній кам'яний вік - палеоліт (грецькою - давній камінь). Він тривав сотні тисячоліть і характеризувався примітивними знаряддями праці з дерева, каменю та кістки. Тоді панували первісні форми господарської діяльності людей - збиральництво і полювання.
У пізній палеоліт (40 - 13 тисяч років тому) розвивалась далі техніка обробки каменю і удосконалення знарядь праці з нього. З колотих ножовидних пластин вироблялися різці, скребки, проколки, вістря, наконечники мисливських інструментів. 3 кісток і рогів тварин вироблялися наконечники мисливських знарядь, голки, рукоятки для крем'яних знарядь, побутові предмети, прикраси.


Експонати кісток стародавніх тварин виставлені в краєзнавчому музеї Радомишля

Характер кремінного інвентарю цього пам'ятника давньої істориї України несе ранні "оріньякські" риси. У ньому представлені як "старі" мустьєрські більш давні форми знарядь, так і пізньопалеолітичні. Серед них багато знарядь високої форми, а також великих пластин і острий із круговою ретушшю. Однак багато різців і пластинок із притупленим краєм, що свідчить про постійнe вживання цих знарядь в повсякденнoму житті первісної людини. Кам'яні знаряддя праці, насамперед мисливські, стали більш різноманітними і досконалими: рубило, гостроконечник (використовувався як наконечник списа та мисливський ніж), скребло (застосовувалося для розбирання туш тварин, обробки шкур, дерева, кісток). Поява знарядь праці різних типів свідчила про виникнення природного розподілу праці.Стоянка розташовується на піднесенні, складеному дніпровською мореною, перекритої супіщано-суглиннистими відкладеннями. Культурний шар залягає в суглинках на глибині всього лише 50-60 см. Суглинки на глибині 2 - 2,5 м підстиляються похованим ґрунтом. Науковe датування геологічного віку культурного шару - 18,500-17,500 рр. до РХ.
Радомишльська стоянка була досліджена на протязі 1956-1965 років, видатним українським вченим -археологом ,академіком та професором Київського Державного універсітету ім.Т.Г.Шевченко Іваном Гавриловичом Шовкоплясом (1921-1997).

Архелогічні розкопки Радомишльської стоянки свідчать про високий господарський і культурний рівень стародавньої людини. Протягом палеоліту завершився процес формування сучасного фізичного типу людини та первіснообщинного родового ладу. Вироблені знараддя праці і для полювання свідчать про організоване родове життя і на основі цого можна припустити, що подібно
як і в інших стародавніх суспільствах,
на Поліссі і в самій
Україні перші паростки
організованого суспільного господарювання і політичного розвитку думки сягають
сивої давнини,тобто епохи первісно родового ладу. За доби пізнього палеоліту (близько 40-15 тис. років тому) на зміну первісному стаду прийшов родовий лад. Рід являв собою групу людей - родову общину, члени якої спільно вели своє господарство і спільно користувалися всім здобутим. Члени роду були зв'язані між собою кровною спорідненістю по материнській лінії. Така форма суспільної організації називається материнським родом, або матріархальною родовою общиною, і виникнення її пояснювалось переважаючим становищем жінки-матері у господарському та суспільному житті родових колективів (в останній час ставиться під сумнів рядом провідних археологів).






Кістки найдені в Радомишлі під час архелогічних розкопок 1957-1964 роки,череп тура, роги пінічного оленя, бивні мамонта
кККккккккккккккККккккккккккккккККістки найдені в Радомишлі під час архелогічних розкопок
монета з ознаками палеоліту

В добу палеоліту зароджується примітивне первісне мистецтво, а також виникають релігійні уявлення, народжені безсиллям людини в боротьбі з силами природи. На Україні розкопано багато стоянок пізньої палеолітичної доби. Найбільш рання з них - Радомишльська стоянка на Житомирщині. Історично першою відомою формою політичної свідомості,а відповідно і політичних відносин була родова свідомість. Уже в тих умовах буття, зокрема на території сучасної України, у слов'янських племен були досить міцні спільності, встановлені відповідні відносини між членами цих спільностей: підлеглість, залежність, форми спілкування, право, обов'язок і т. д., а відповідно і первісні паростки політичних структур. На жаль, історія не донесла до нашого часу писемних джерел ранньослов'янської епохи. Як і в інших народів, головним джерелом тут залишаються міфи, перекази, легенди. Але через ряд обставин, зокрема християнізація народів Київської Русі, а потім жорстока боротьба проти "язичества" звели майже нанівець прадавні міфи і перекази. У християнській літературі утвердився замість терміну язичество" - термін "поганська релігія". Але й ті незначні крихти, що дійшли до нас, дають змогу уяснити суть і рівень культурного та соціально-економічного і політичною розвитку східних і південно-східних слов'ян. Що було характерним для тогочасних політичних відносин?

На рівниній місцевості , окрай сучасного м.Радомишля, учнями місцевої школи, під час копання землянки для розваги, були знайдені кістки якихось тварин.

Про знахідку учні негайно повідомили місцеву міліцію.І на місце, де були знайдені рештки тварин, були запрошені спеціалісти -археологи, які провели деталні наукові розкопки-дослідження. На превеликий жаль і до сьогодні маємо недостатньо відомостей
про архелогічні відкриття в м.Радомишлі.Розкопки проводились інтенсивно. Було знайдено багато речових доказів, та де вони поділися невідомо? Чому б не зробити на місті розкопок музей,щоб місцеве населення,жителі України та закордонні спеціалісти мали можливість познайомитися з експонатами. Малим хлопцем сам був свідком розкопок і перед моїми очима й дотепер стоять образи могутніх кісток праісторічних тварин.
Дививлячись до ями, де велись розкопки, кістки здавалися мені могутніми темно -сірими колодами.На мій погляд, відкриття і знахідки памяток археології мало пропагують та й у свій час було невігідно імперським проросійсиким вченим підносити на рівень світових відкрить якесь провінціальне містечко.На полі, де велись розкопки, поставили лише камінь з написом, який свідчить, що на цьому місті були знайдені залишки первісних людей,та тварин .Поблизу проходить лінія каналiзаційних труб,котра постійно засмерджує простір та має шкідливі екологічні наслідки. Адже труби постійно лопаються і всі відпади йдуть на поверх, створуючі смердюче болото.Місцеві жителі звикли, і нікого це незаймає.Жаль , що на Україні так мало ще придають значення історичним та архелогічним відкриттям. Зневажають та плюндрують мову, релігію та своїх предків на зарослих бурянами кладовищах.



Творчому доробку І.Г Шовкопляса належить близько 400 наукових, науково-популярних та публіцистичних праць з археології й історії, історії науки та бібліографії Украйни. Серед них: Мезинская стоянка. К истории. Среднеднепровского бассейна в позднепалеолитическую эпоху. - К., 1965. - 328 с.: ил.; Основи археології: Учб. посібник для студентів іст. фак. ун-тів та пед. ін-тів. - К., 1964. - 271 с.: іл., 1972. - 221 с.: іл.; Розвиток радянської археології на Україні 1917-1966. Бібліографія. - К., 1969. - 343 с.; Археология Украинской ССР: Библиогр. указ 1918-1980. - К., 1989. - 558 с. -Соавт. Н.Г.Дмитренко.; Археологія України: Бібліогр. покажч.1981-1990. - К., 1999.








.







Радомишль

5. října 2008 v 16:53 | Michal Sevruk/Михайло Севрук





Радомишль.

Благословляю край свій милий
Те місто Радомишлем звуть
Поліські землі старовинні
Ліси, поля і води рік.
З глибин віків одне відомо,
Що Городище тут було
Дві річки сходились в єдину
Древлянське плем'я в нім жило.
Часи мабуть були лихії,
Бо треба було боронить
Життя своє, родини, збіжжя
Між двох річок так Град і взник.
Як в повістях старих писали
Що звався Мичиськ в ту добу
Місцевість Микгородом зветься
Від річки, що тече в низу.
Хто правив містом, не відомо?
Де Капище старе було?
Проходив шлях старий в Варшаву
Й кордон по річці, що тече в Дніпро.
Та річка Тетеревом зветься
Стрімка, збиває з ніг вода
Лісами, змієм часом в'ється
Є в ній ще риба й дичина.
Та Городище, ще б стояло
Спокійно й тихо жив би люд
Чужинці завжди владу мали
Місцевий люд терпів їх гніт.
По Древньо-Руській старій владі
Татарин землю тут топтав
За ним литвин з поляком разом
Конфедератів розiслав
В ту пору Мичиськ Радомислем став.
По старім шляху мандрували
Не тільки люд простий, посли
Богдан Хмельницький із козатством
Під дубом ставив курині.
A в лісі , де стоїть капличка
Криштальна,чиста в ній вода
Місцевість є чомусь магічна
Цілюща б'є із джерела вода.
Євреї жили і вірмени
Та кожний мав тут свій обход
Базар збирався на Майдані
На тиждень тричі мав провоз.
Були церкви і синагоги
Костели, кирхи тут були
І кожний етнік мавши цвинтар
Жив з Богом в згоді і тиші.
По польській владі за царату
З'явився російський вояк
Тюрму, казарми збудували
Щоб містні люди мали страх.
Так триста років Україна
Терпіла зверхність, підступ, жах.
Прийшли й червоні комісари,
Котовець банди тут гонив
Азійські -наймані вояки
Рубали й вішали жидів.
Палили місто, вихор віяв
Летіли стріхи в далечінь
Чекісти в кожаних кожухах
Людей стіляли без причин.
Хто міг, тікав у світ далеко
Кидали хати і майно,
А хто громив, палив маєтки
Попав в московське він ярмо.
Не вдовзі землю відібрали
Людей загнали у колгосп
А хто противив новій владі
Став ворог класовий,бідак.
Катюзі Сталіну все мало,
Зерно по селах відібрав
Могильник, села вимирали
Й таке народе ти зазнав.
Всі чистки кінчились війною
Фашист палив, людей вбивав
На другий день війни без бою
У місто батальйон ввійшов.
Євреїв розстріляли на узліссі
За містом, в Рудні , у ярах
Життя зкінчилось цілих родів
Гірка полинь, один взпомин.
А по війні-страхіття Боже
Вернулось лихо та біда
І знову голод в сорок сьомий
Гулаги, мука та журба.
Коли ж сконав той кат народів
Дихнув спокійно цілий світ
Та Україна все терпіла
I не розпався ще Союз.
Тепер вже маєм Герб і Прапор
Над містом жовто-синій стяг
Надія є- земля розквітне
Прийде жаданий ,правий час.