Čajkivka| Чайківка 2

5. února 2008 v 0:14 | Sevruk Michal ( Михайло Севрук)

Французський історик Даніель БОВУАдосліджує стан селянства Київської губернії ХІХ століття. В своїй книзі «БИТВА ЗА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ 1863-1914»,що вийшла після розпаду СРСР і переведена на українську мову в 1998 році,. він на основі архівів України, Польщі, Росії, дає правдиву оцінку тяжкого стану селянства і дрібної шляхти, критикуючі деякі публікації польських і радянських істориків, які подавали не правдиві свідчення вигідні для тієї політичної ситуації яка була на той час в СРСР.
Ось один із фрагментів книги де прямо наводиться випадок конфліктної ситуації з Чайківським паном Михайловським: «Зауважмо, що марний, але рішучий протест шляхти відзначається значно чіткішими організаційними рисами, ніж селянські заворушення. Визначальною є наявність освічених підбурювачів, які переконують чиншовиків, що право за ними. Ф. Боровському 60 років. Очевидно, він вчився до 1830 р., коли в Україні ще існували польські школи, належні до Віденського учбового округу. У тому ж таки 1872 р. викрито іншого добровільного порадника непокірних чиншовиків сіл Чайківка таТеклянівка з маєтку поляка Михайловського (Радомишльський повіт). Вони таємно збирались у Петра Забродського, якому доручили відвезти їхні вимоги до Санкт-Петербурга, давши на дорогу 60 рублів 69. Ми переконаємося у наївності таких вчинків, але тут важливо підкреслити трагічність ситуації: люди впевнені у своєму праві на землю. Вони ніяк не можуть збагнути, що їхня система відліку, знищена в 1840 р., доживає своє лише завдяки інертності і силі традиції, якої тепер землевласники хочуть позбутися.»
Або: «Послухаймо скаргу Миколая Струтинського, міщанина з с. Буглаків Радомишльського повіту, на свого колишнього пана Корчака-Сивицького. Він пише Київському губернатору Ігнатьєву: «Ваше Превосходительство, батьку наш, зверніть увагу на скандальну проблему чиншовиків у наших околицях... Треба терпіти, але все вже доходить до краю. Нас душать і душать. Право визнане за поміщиками, які роблять все, що їм заманеться. Мій пан хоче моєї погибелі разом з сім'єю, що складається з 10 дітей, дружини та двох стареньких, і йому це, певна річ, вдасться, він має зв'язки серед високопоставлених осіб. Ваше Превосходительство, наш милосердний правителю, захистіть мене, бідного. Додаю одержане мною повідомлення, що 23 жовтня моє майно буде продане за борги поміщикові... Отак мене довели до повної руїни, залишили без шматка хліба, зостається хіба вийти на дорогу разом з усією сім'єю». Він сподівався, що комісія по чиншових володіннях виправить цю несправедливість...»
В селі Чайківка було декілька вулиць на яких проживали селяни, котрі належали місцевому пану і були кріпаками.На іншій проживали вільні жителі-міщани, нащадки української шляхти і збідніла чиншовна шляхта.(котра платила чинш ,тобно податок за землю) .За свідченнями багатьох потомків цих родів -це були переселенці, які були переслідувані і гонимі.Їх називали або прозивали литвинами. Литвини - це аборигенне «руське» населення, що внаслідок замкненості сільського життя в минулому й віддаленості від великих адміністративно-політичних і промислових центрів, головних комунікаційних сполучень у новий час залишалося сталим у генетичному відношенні принаймні з часів Київської Русі. Вони стійко зберігали аж до початку ХХ століття «руську» самосвідомість. Перебуваючи на периферії і водночас перехресті формування східнослов'янських народів, вони називали себе «рускімі». При цьому категорично відмежовувалися від росіян («кацапів», «москалів» - у їхній мові). До назви «литвини» ставилися негативно, вважаючи її образливою. Українська свідомість, як і самоназва «українці», остаточно утвердилася серед жителів півночі України в 20-ті роки ХХ століття. Призвіщ людей , що проживали в селі на цій вулиці майже не залишилося.Частина з них була репресована, інші в різні роки покинули село.Це Барчиківські,Чернишевичі, Томашевські, Кулаківські, Гринцевичі,Забродські, Севрюки(Севруки), Володкевичі,Пількевичі, Ринкевичі, Лузанита інші. Ще й досьогодні декотрі вихідці із Чайківки за переказами старших поколінь називають себе литвинами.Так називали у свій час жителів Русі, які входили або проживали у Великому Литовському князівстві.Частина білорусів також називались литвинами,а деякі жителі Чернігівщини себе зараховують до етнічної скупини литвинів.
Село мало церкву на честь святої Трійці, яку радянська влада намагалася зруйнувати. В 1961 році вона була спалена. Було два кладовища,одне в центрі для місцевих жителів, інше на краю села, яке під час колективізації було знищено .Могили зрівняли з землею, а памˇятники були використані під фундамент колгоспних будівель.На місці де було кладовище був посаджений колгоспний сад і хмелярна..За радянської влади село зазнало багато утисків з боку керівного апарату , карних органів. Велика частина людей в роки колективізації була вислана до Сибіру, де загинули від хвороб і голоду.В 32-33 році голодомор не пройшов окрай села i залишив значний слід в генофонді села.
Ось одне із свідчень, яку політику проводили Московсько-більшовицькі кати з тисячами українських громадян.Це книга памяті Іркутської області.На півночі Російської Федерації ,Соловках, Карелії,Біломор-Каналі і подібних регіонах куди були вислані або переселені так звані куркулі в архівах можлмво віднайти тисячі подібних свідчень:
Лузан Алексей Александрович: 1893 года рождения
Место рождения: Киевская обл., с. Чайковка; украинец; б/п; работал в Черемховской сельхозартели при райкомендатуре; место проживания: Иркутская обл., с. Черемхово
Арест: 26.05.1938
Осужд. 04.11.1938 тройка при УНКВД Иркутской обл.. Обв. по ст. 58-1 "а" УК РСФСР
Расстрел 16.11.1938. Место расстрела: г. Иркутск,Реабилитиация 30.05.1958 определением Военного трибунала ЗабВО, основание: реабилитирован
Источник: Книга памяти Иркутской обл.
В роки громадянської війни і після у селі довгий час стояв військовий спец - відділ бригади М.Котовського, переслідуючи загін атамана Соколовського,та вів бої з армією Тютюнника.За другої світової війни селом проходили з'єднання вермахту, радянські війська, армія генерала Власова. Жителі села Чайківки були призвані в армію і кинуті в бій біля Бородянки без зброї і навіть не маючи військової уніформи.Внаслідок ганебної політики армійського керівництва багато людей загинуло, лишивши сиротами не оду сімю.
На протязі 2 світової війни багато Чайківчан були нагороджені орденами і медалями за бойові дії.Ось один із свідчень:
Завзяті бої в районі м. Тауроген вели війська 125‑ї стрілецької дивізії. При підтримці артилерії вони відбивали атаки противника. Лише втративши значну кількість особового складу, дивізія була вимушена залишити місто. Відступали з боями. В них проявили мужність і відвагу воїни-українці. Так, помічник командира взводу 657‑го стрілецького полку цієї дивізії, уродженець с. Чайківка Потіївського (нині Радомишльського) району Житомирської області сержант В.О. Ро­ман­чук, зайнявши зручну позицію, сам стримував навальні атаки противника доти, поки рота не перейшла на новий вогневий рубіж. І в наступних боях він діяв рішуче. Тримаючи оборону в районі м. Тарту, влучних ударів ворогові завдав взвод під командуванням В.О. Ро­ман­чука, який під час оточення зумів організувати прорив ворожого кільця й врятувати воїнів від полону. Він був нагороджений орденом Червоного Прапора
У післявоєнні роки проходила відбудова села, молодь за квотами забирали до великих міст відбудовувати заводи.Жінки стали основним генофондом, що тримав на собі відбудову колгоспів.І тільки в 60 -70 роках рівень сільськогосподарської продукції почав відповідати планам поставки , що були навязані керівництвом району.
В останні роки роки радянської влади село мало велике господарство.Окрім вирощування пшениці, картоплі, льону, хмелю в клгоспі була велика ферма по відгодівлі свиней.В селі були свої передовики сільського господарства, орденоносці.На сучасний стан село обезлюдніло.Після Чорнобильської аварії багато людей вимерло,молодь розїхалось,село опустіло і багато садиб позаростало чагарниками ,будівлі розпадаються. Землею заволоділи спритні ділки новітьньої генерації які спираються на орендний спосіб обробки землі.Яка перспектива села Чайківки невідомо? Мабуть така , як тисяч закинутих і забутих сіл по всій Україні? Вірні та справедливі реформи, які повинні працювати на користь людей та держави.
 

10 lidí ohodnotilo tento článek.

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama