Únor 2008

Mostovyj Ivan/Мостовий Іван Максимович

12. února 2008 v 10:53 | Michal Sevruk( M.CEBPYK)
Мостовий Іван Максимович (*1926 р. 6 липня ) - визначний український кларнетист, педагог, соліст симфонічного оркестру Львівського театру опери і балету , викладач Житомирського музичного училища ім.В.С.Косенка.
Багато поколінь музикантів Житомира і області та України, з кінця 50-х років ХХ століття навчались у Житомирському музичному училищі ім.В.С.Косенка в класі відомого педагога , кларнетиста , людини щирого серця Мостового Івана Максимовича.
Іван Максимович пройшов складний життєвий шлях.Народився 6 липня 1926 року на Вінничені . Був учасником другої світової війни.В 1944 році, у віці 18 років, в боях під Віднем був тяжко поранений. Після ампутації ноги довгий час лікувався у військовому носпіталі Будапешта. Проте молодий хлопець, незважаючи на тяжку травму, зміг успішно закінчити Чернівецьке музичне училище (194 6- 1950).Після закінчення музучилища працював худруком Новояничовськог будинка культурі , а у 1952 році поступив до Львівської консерваторії ім.М.В.Лисенка .На протязі навчання в консерваторії І.М.Мостовий пройшов ознайомлення з світовою музичною літературою, з репертуаром найкращих музичних надбань.Працював солістом симфонічного оркестру Львівського державного театру опери і балету.За станом здоров'я був змушений покинути Львів і переїхати в 1957 році до Житомира. Понад 50 років працював педагогом Житомирського музичного училища ім.В.С.Косенка.В 2006 році святкував 80- річний ювілей від дня свого народження.
Закінчивши консерваторію по класу кларнета він був універсальним педагогом, адже багато років окрім кларнета навчав студентів гри на духових дерев'яних інструментах: флейті, гобої, фаготі. Підготовив цілу плеяду учнів , які потім успішно продовжували навчання в різних музичних учбових закладах СРСР, а після закінчення працювали і працюють в найкращих оркестрах світу , стали викладачами та професорами у різних учбових закладах України та світу.Від природи І..М. Мостовий дуже цілеспрямований і працьовитий чоловік. Протягом багатьох років викладав предмет : Ремонт і настройка духових інструментів, де,зокрема, з студентами проводив навчання по ремонту духових інструментів, виготовленню тростин для кларнета, гобоя,фагота.Невід'ємною частиною його життя була підготовка молодшого покоління,тобто своїх студентів до мистецького життя.Він мудро і терпляче працював у класі, спрямовуючи учнів до вершин виконавської майстерності.Одним із перших його випускників був:
* Леонід Джурмій -Заслужений артист УРСР, кларнетист , диригент.Він успішно закінчив Одеську консерваторію по класу кларнета і диригуванню. .Працював у Харківському театрі опаери і балету.
* Надточий В'ячеслав-флейтист, закінчив Мінську консерваторію і працював солістом оркестру опери і балету Великокого театру Білорусії.
* Валерій Заєць -кларнетист, диригент , закінчив Донецький музично-педагогічний інститут, викладач.
* Борис Фішерман- кларнетист,закінчив Казанську консерваторію ,був солістом симфонічних оркестрів Росії.
* Олексій Матвієнко- флейтист- закінчив Ростовський музично-педагогічний інститут.
* Владислав Янковський-закінчив Ленінградську консерваторію, соліст -кларнетист симфонічного оркестру Новосибірської філармонії, викладач консерваторії.
* Михайло Севрук-гобоїст,закінчив Київську консерваторію,соліст симфонічного оркестру Держтелерадіо України , викладач класу гобоя у Київському музичному училищі ім.Р.М.Глієра..
* Михайло Войналович-флейтист-закінчив Київську консерваторію,соліст ансамблю Київської філармjнії.
* Олександр Кравчук -кларнетист, закінчив Київську консерваторію, соліст військового оркестру штабу Київського округу.
* Михайло Глузман-кларнетист, диригент, закінчив Новосибірську консерваторію.
* Григорій Глузман-кларнетист, закінчив Новосибірську консерваторію .Леонід Гуцуляк, закінчив Новосибірську консерваторію.
* Валентина Гончаренко-гобоїстка, закінчила Рівненський інститут культури.
* Мирослав Бірета-гобоїст, закінчив Петрозаводську консерваторію.
* Олександр Фесюк-кларнетист соліст військових оркестрів СРСР та різноманітних ансамблів, викладач.
* Євген Вайбранд-кларнетист, військовий диригент, закінчив факультет військових диригентів при Московській консерваторії.
* Михайло Гаркуша - кларнетист, військовий диригент, закінчив факультет військових диригентів при Московській консерваторії.
Це приблизна і мало досліджена статистика випускників, які підготовив І.М.Мостовий у своєму класі.Окрім праці в музичному училищі І.М. Мостовий неодноразово запрошувався членом жюрі різноманітних конкурсів духових оркестрів області та Поліського регіону.Брав участь у розробці методичних посібників для вчителів музичних шкіл та музичних училищ.Розуміється, окрім класичних музичних напрямків, у модерних трендах та стилях гри на кларнеті,сучасної методики гри на духових інструментах, виготовлення тростин, тощо. Мостовий І.М.насправді велика і творча людина , кар'єра не була домінантою його життя , він дійсно заслуговує найвищої, у повному розумінні цього слова для педагога оцінки, «Вчитель».

Film /Зйомки фільму у Радомишлі/Гроза над полями 1

10. února 2008 v 10:55 | Sevruk Michal ( Михайло Севрук)
Фільм «Гроза над полями» - знятий за мотивами роману українського радянського письменника Анатолія Івановича Шияна нар. (*05.04.1906 - 06.05.1989), слобода Борисовка, нині Білгородська обл.. Зйомки фільму проводилися в 1958 році в м.Радомишлі та його околицях .
кадр з фільму
Цікавий факт особистих спогадів з дитячих років під час зйомки фільму «Гроза над полями» закарбувався в пам'ять на все життя. Невелике поліське місто Радомишль.З Києва приїздять артисти, грузові автомобілі привозять апаратуру для зйомків, величезні за розмірами ліхтарі-прожектори для освітлювання, дикорації,одяг для артистів.Серед міста, на майдані, біля церкви св.Миколи були побудовані павільйони, карусель, не прості, а досить незвичайні ніби з минулих часів. Дійсно карусель і насправді була для нас провінційних дітей чимось магічним, привабливим. Навчаючись в першому класі, ми з однокласниками після школи навіть, не пообідавши, ходили у великі зимові морози подивитися, що ж на справді діється на майдані серед міста.Приходили гуртом і чомусь боязко, здалека, затамувавши подих дивилися на карусель, на дітей та дорослих, котрі там каталися. Нам туди дуже хотілося.Але весь майдан, де проводилися зйомки, був загороджений. Біля каруселі стояли ліхтарі-прожектори, які світили на людей в дивних вбраннях. .Запам'яталося ,що біля артистів були гримери, які весь час щось поправляли їм на обличчі.Гучні вигуки в металевий гучномовець подавав чоловік в шкіряному пальто чи то кожусі.То був режисер.На ногах він носив білі і обшиті кoричневою шкірою валянки, які в ті часи носило місцеве начальство.Команди для зйомок були гучні і незвичні, а тому привертали увагу не тільки дітей, але й дорослих, які з цікавістю приходили подивитися. Для Радомишля була то подія нечувана.І ми діти пишалися тим, що фільм знімається в Радомишлі.Нам здавалося, що в Радомишль перемістився центр світу.Велике зворушення було від побачених коней та військових на них.Містом весь час літали кавалеристи в синіх мундирах .І до сьогодні не знаю, що то була за форма і якому військовому формуванню вона належала.Ми їх називали гайдамаки.Пам'ятаю, що коні були дуже гарні ,чисті і не подібні на ті, які возили по місту хліб, або ще якесь збіжжя.Гайдамаки були вусаті чоловіки, а в руках тримали шаблі та нагайки.На розі вулиць Микгородської і Малої Житомирської стоїть будинок. Пам'ятаю, як гайдамаки при зйомках били скло у вікнах і дерлись у двері та вікна, когось там ловлячи.
Зйомки фільму проводилися також і на околицях Радомишля, зокрема на Папірні.Не знаю, як ми довідались про те , що там будуть знімати.Мабуть здогадалися по тому , що кавалеристи на конях і зйомочні автомобілі переїхали на Папірню. Зйомки проводились в місцевості, яку люди називають Губриївка.Знаходиться вона недалеко лісу, на березі річки Мики, поблизу старовинного млина.Пам'ятаю як коні тягали гармати, хотілося почути стрілянину, яка насправді потім була.Але найбільше запам'ятався різнокольоровий дим .Мабуть, за сценарієм потрібно було створити пожежу, щоб горіли хати, і фільмові асистенти , щоб створити ситуацію, яка потрібна була для зйомок, палили димові шашки. Вони були різнокольорові і смерділи якось дивно, що аж дерло в горлі.На ліхтарі -прожектори освітлювачі накладали, чи то вставляли різнокольорові фільтри.Світили вони червоними, жовтими,синіми барвами.Того року зима була снігова і морозна . Але незважаючи на холод і великий сніг ми годинами вештались під ногами зйомочної групи і дорослих.Так швидко як розпочалися зйомки фільму, так швидко і закінчились.Я вже не пам'ятаю, як довго вони проводилися , тому що захворів і сидів дома.Місцеві люди говорили , що знімають фільм про те, як радянська влада ловила ворогів народу,бандитів.Зйомки ще були проведені по дорозі в напрямку села Глухова, де ніби чекісти переслідували на тачанці якусь атаманшу Марусю.На жаль і до сьогодні цей фільм я не бачив.З радянської критики читав, що фільм мав показати встановлення радянської влади в українському селі.З історичних фактів, і з особистого життя та життя наших батьків відомо, що діялось на Україні в 20-50 роки . Фільм не бачив, але незважаючи на те, що на сьогодні цей фільм втратив актуальність, його треба показувати ,щоб молодь знала свою історію і про те, хто і чому диктував українському народу, нав'язував ганебну політику військового комунізму.
Режисер :Микола Красій(31.10.1908-19.03.1963),
Народився в Києві.В 1929- закінчив режисерський факультет Одеського музично-драматичного інституту.1937- закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії.
Фільмографія
1939 Кубанці режисер
1956 Долина скель режисер
1958 Гроза над полями режисер
Юрій Лисенко (21.04.1910-12.03.1994), режисер, сценарист
Народився у с. Валява Черкаської обл.В 1940 - Закінчив Київський інститут театрального мистецтва. Учасник Великої Вітчизняної війни.
Фільмографія
1958
режисер
1960
режисер
1962
режисер
1965
сценарист, режисер
1970
режисер, сценарист
1973
сценарист, режисер
1974
сценарист, режисер
Сценарист: Анатолій Шиян (05.04.1906-06.05.1989), письменник
Народився в с. Борисівка Бєлгородської обл. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив Київський лісотехнічний інститут
Фільмографія
1958
сценарист
1960
сценарист
//

Film / Гроза над полями 2

10. února 2008 v 10:53 | Michal Sevruk( M.CEBPYK)
Кінофільм - ,,Гроза над полями,,
Оператор: Іван Шеккер
Художник: Олексій Бобровников
Звукорежисер: Андрій Грузов
Грузов Андрій(17.07.1917) ,звукорежисер
Народився в Києві. В 1948 - Закінчив Київський інститут кіноінженерів.
Фільмографія
1956
звукорежисер
1957
звукорежисер
1958
звукорежисер
1960
звукорежисер
1962
звукорежисер
1964
звукорежисер
1966
звукорежисер
1967
звукорежисер
1967
звукорежисер
1967
звукорежисер
1968
звукорежисер
1970
звукорежисер
1971
звукорежисер
1972
звукорежисер
1972
звукорежисер
Композитор : Платон Майборода(01.12.1918 - 08.07.1989)
Народився на хут. Пелехівщина Полтавської обл. 1947 - Закінчив Київську консерваторію (клас Л.Ревуцького), де викладав у 1947-1950.
1956
композитор
1957
композитор
1958
композитор
1958
композитор
1961
композитор
1963
композитор
1969 Дума про Британку композитор
1973
композитор
1977
композитор
1979
Оглядини
1980
Візит у Ковалівку
композитор
ГоловніАктори:Генріх Осташевський, Дзідра Рітенбергс.
Дзідра Рітенберг(с)
20серпня1928
Народилася в селі Межилдзерске в Латвії. В 1948 закінчила студію при Латвійскому Художньому театрі ім. Я. Райніса. Працювала артисткою Лієепайського драмтеатру, Латвійського Художнього театру ім. Я. Райніса (с 1957), театру ім. Станіславського в Москві (з 1962). В 1973 закінчила режисерське відділення Латвійскої консерваторії ім. Я. Вітола. Була дружиною Евгена Урбанського, який загинув під час зйомок фільму «Директор».
Лауреат Венеціанського кінофестивалю в номінації "Артистка" за 1957 рік.
Заслужена артистка Латвійскої РСР (1960).
Померла у віці 74 років 11 березня 2003 року у столиці Латвії Ризі.
Знімалась у фільмах:
  • Причини і наслідки(1956)
  • Після шторму (1956)
  • Мальва (1956)
  • Народжені бурою (1957)
  • Щастя потрібно берегти (1958)
  • Ехо(Відлуння) (1959)
  • Гроза над полями (1959)
  • Чужа біда (1960)
  • Твоє щастя (1961)
  • Під одним дахом (1963)
  • Гра без правил (1965)
  • Джерело(1968)
  • Потрійна перевірка (1969)
  • Балада про Берінга і його друзів (1970)
  • Помятати або забути (1981)
  • Жінка в білому (1981)
  • Збіг обставин (1987)
  • Якщо ми всі це знесемо(1987)
  • Поставила фільми:
  • Ці небезпечні двері на балкон (1977)
  • Будинок без вихіду (1988)
  • Вальс завдовжки життя (1993)
У зйомках фільму також брали участь:
Микита Ільченко, Любов Комарецька, Валентин Грудінін, Дана Столярська, Дмитро Мілютенко, Варвара Маслюченко, Іван Костюченко, Безкоровайний, Олександр Хвиля, Іван Кононенко, Георгій Бабенко, Микола Блащук, Федір Гладков, Микола Досенко
Кіностудія: Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка
Рік: 1958
Час: 83 хв.
Формат: кольоровий

Čajkivka| Чайківка 1

5. února 2008 v 0:16 | Michal Sevruk( M. CEBPYK)

Село Чайківка

Радомишльський район, Житомирська область

Населенний пункт (2-5 тис.) ЧАЙКІВКА,
Радомишльський район,
Житомирська область Україна: 50.5385 ,29.0489

Учасниці народного фольклорного колективу "Полісянка" із села Чайківка ,Радомишльського району , Житомирської обл. співають та танцюють під час святкування св.Трійці в музеї народного побуту й архітектури Пирогово під Києвом у неділю, 15 червня 2003р. Фото Олександра Синиці

1
Колишня назва
----/--------/--------/---------/--------------------------------------------
2
Історична дата утворення
--------------------------------------------------------------------------
3
Дата віднесення до категорії
----------------------------------------------------------------------------
4
Поштове відділення
Чайківське
Поштовий індекс
12250
5
Річка, озеро (море), рівчак
Коробочка
6
Територія (тис.кв.м)
2537
7
Населення сільське (тис.осіб)
0.772
8
Щільність населення (осіб/кв.км)
304.300
Адреса 12250, село Чайківка,вул.Радомишльська ,1
Телефон: (8-04132)9-72-35
директор ПП "Становський" (с. Чайківка) Сергій Становський
ЛІКАРНЯ
Адреса:12250, Житомирськаобл., Радомишльський р-н, с. Чайківка,
Телефон (04132)97293
Аптека № 141
Адреса : 12250, Житомирская обл., Радомышльский р-н, с. Чайковка
Телефон (04132) 97237
Ветеринарна дільниця:
Адреса12250, Житомирская обл., Радомышльский р-н, с. Чайковка
Телефон (04132) 97252
Чайківка -село Радомишльського району Житомирської області. В історичних довідниках не має прямих доказів про його історію та дату заснування.Свідчення того, що з давніх часів у селі була церква дає можливість стверджувати , що село має досить давнє походження. Основний і єдиний матеріал з історії села знаходимо в книзі вченого -дослідника Лаврентія Похилевича ,, Сказання про населені місцевості Київської губернії,, датованої 1864 роком. Село Чайківка розташоване у 18 кілометрах на південний захід від м. Радомишля . Знаходиться у низинній Поліській площині.На захід від села бере початок рівчак Коробочка, який протікає окрай села , а далі тече поміж сіл Борщів та Верлок, впадаючи в річку Бистріївку, притоку Мики, перед селом Папірнею.В центрі села знаходиться сільська рада, лікарня, клуб, пошта Поштовий індекс села: 12250.Село має регулярне автобусне сполучення з Радомишлем, Житомиром, Київом. На сучасний стан діє православна церква і євангелицька.
Як зазначено у книзі Л.Похилевича , що з другої половини 18 століття Чайківка належала родині польських поміщиків Михайловських .В 1784 році селом володіла Гонората із Дзербицьких Михайловська ловча Звиногородська. Потім Чайківка з Модилевом і Дітинцем і з 5550 десятинами землі складала власність її внука Леона Станіславовича Михайловського.Жителів в Чайківці було чоловічої і жіночої статі 712. В 1787 році було тільки 247.
Дерев'яна церква на честь святої Трійці була побудована в 1845 році за сприянням тодішнього священика Антонія Гороновського. До неї існувала дерев'яна церква, описана у візиті 1784 року ( Радомисльського декана).Ця церква була побудована в 1759 році на місц ще давнішої.По штатам сільських церкв Чайківська була зарахована до 5 -го класу; землі мала 38 десятин.Слідуючі села складали
Чайківський прихід:
Дітинець- лежить 18 кілометрів на північ, як і Чайківка серед лісів.Жителів обох статі 202.
Русанівка- 12 кілометрів від Чайківки, а від Заболоті 8 кілометрів. Жителів обох статі 410. В 1784 році було 123.
Село належало двом поміщикам:
А) Стефану Михайловському .................553 десятини р.д.м.п. 67
Б) Анастасії Гурковській ....................782 - 111
До 1839 року до Чайківського приходу зараховувались православні жителі сіл Теклянівки і Борщівської Слободи, але після роз'єднання уніатських церков Теклянівка приєднана до Заньківського ,а Слобода до Борщівского приходів.Римо-католиків у всьому приході обох статі 29 осіб.
Після 1795 року Чайківка відійшла до складу Російської імперії і конфесійно стала підпадати православній Російській церкві.До 1795 року майже всі парафії на правобережній Україні належали до греко-католицької ,тобто уніацької церкви.Радомисль був центром греко-католицької церкви і тут знаходилась резиденція греко-католицьких митрополитів. В Україні Росія проводила жорстоку колоніальну політику.Місцевій владі було доручено знищити залишки української культури і зрусифікувати населення.Було впороводжено російську мову в судах і школах.А головна біда яка прийшла -це заведення кріпатцтва в українських землях. Російський царизм і Російська православна церква розпочала ніщивну війну з віруючими греко-католиками, священиками і дріброю шляхтою. В першу чергу були анульвані привілеї, що свідчили шляхетне походження за Литовським Статутом.Орендари і власники земельних ділянок були оподатковані величезними податками, котрі не взмозі були сплатити.Церковні будівлі і церковне майно було конфісковано і передано Російській церкві.

·

·


Čajkivka| Чайківка 2

5. února 2008 v 0:14 | Sevruk Michal ( Михайло Севрук)

Французський історик Даніель БОВУАдосліджує стан селянства Київської губернії ХІХ століття. В своїй книзі «БИТВА ЗА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ 1863-1914»,що вийшла після розпаду СРСР і переведена на українську мову в 1998 році,. він на основі архівів України, Польщі, Росії, дає правдиву оцінку тяжкого стану селянства і дрібної шляхти, критикуючі деякі публікації польських і радянських істориків, які подавали не правдиві свідчення вигідні для тієї політичної ситуації яка була на той час в СРСР.
Ось один із фрагментів книги де прямо наводиться випадок конфліктної ситуації з Чайківським паном Михайловським: «Зауважмо, що марний, але рішучий протест шляхти відзначається значно чіткішими організаційними рисами, ніж селянські заворушення. Визначальною є наявність освічених підбурювачів, які переконують чиншовиків, що право за ними. Ф. Боровському 60 років. Очевидно, він вчився до 1830 р., коли в Україні ще існували польські школи, належні до Віденського учбового округу. У тому ж таки 1872 р. викрито іншого добровільного порадника непокірних чиншовиків сіл Чайківка таТеклянівка з маєтку поляка Михайловського (Радомишльський повіт). Вони таємно збирались у Петра Забродського, якому доручили відвезти їхні вимоги до Санкт-Петербурга, давши на дорогу 60 рублів 69. Ми переконаємося у наївності таких вчинків, але тут важливо підкреслити трагічність ситуації: люди впевнені у своєму праві на землю. Вони ніяк не можуть збагнути, що їхня система відліку, знищена в 1840 р., доживає своє лише завдяки інертності і силі традиції, якої тепер землевласники хочуть позбутися.»
Або: «Послухаймо скаргу Миколая Струтинського, міщанина з с. Буглаків Радомишльського повіту, на свого колишнього пана Корчака-Сивицького. Він пише Київському губернатору Ігнатьєву: «Ваше Превосходительство, батьку наш, зверніть увагу на скандальну проблему чиншовиків у наших околицях... Треба терпіти, але все вже доходить до краю. Нас душать і душать. Право визнане за поміщиками, які роблять все, що їм заманеться. Мій пан хоче моєї погибелі разом з сім'єю, що складається з 10 дітей, дружини та двох стареньких, і йому це, певна річ, вдасться, він має зв'язки серед високопоставлених осіб. Ваше Превосходительство, наш милосердний правителю, захистіть мене, бідного. Додаю одержане мною повідомлення, що 23 жовтня моє майно буде продане за борги поміщикові... Отак мене довели до повної руїни, залишили без шматка хліба, зостається хіба вийти на дорогу разом з усією сім'єю». Він сподівався, що комісія по чиншових володіннях виправить цю несправедливість...»
В селі Чайківка було декілька вулиць на яких проживали селяни, котрі належали місцевому пану і були кріпаками.На іншій проживали вільні жителі-міщани, нащадки української шляхти і збідніла чиншовна шляхта.(котра платила чинш ,тобно податок за землю) .За свідченнями багатьох потомків цих родів -це були переселенці, які були переслідувані і гонимі.Їх називали або прозивали литвинами. Литвини - це аборигенне «руське» населення, що внаслідок замкненості сільського життя в минулому й віддаленості від великих адміністративно-політичних і промислових центрів, головних комунікаційних сполучень у новий час залишалося сталим у генетичному відношенні принаймні з часів Київської Русі. Вони стійко зберігали аж до початку ХХ століття «руську» самосвідомість. Перебуваючи на периферії і водночас перехресті формування східнослов'янських народів, вони називали себе «рускімі». При цьому категорично відмежовувалися від росіян («кацапів», «москалів» - у їхній мові). До назви «литвини» ставилися негативно, вважаючи її образливою. Українська свідомість, як і самоназва «українці», остаточно утвердилася серед жителів півночі України в 20-ті роки ХХ століття. Призвіщ людей , що проживали в селі на цій вулиці майже не залишилося.Частина з них була репресована, інші в різні роки покинули село.Це Барчиківські,Чернишевичі, Томашевські, Кулаківські, Гринцевичі,Забродські, Севрюки(Севруки), Володкевичі,Пількевичі, Ринкевичі, Лузанита інші. Ще й досьогодні декотрі вихідці із Чайківки за переказами старших поколінь називають себе литвинами.Так називали у свій час жителів Русі, які входили або проживали у Великому Литовському князівстві.Частина білорусів також називались литвинами,а деякі жителі Чернігівщини себе зараховують до етнічної скупини литвинів.
Село мало церкву на честь святої Трійці, яку радянська влада намагалася зруйнувати. В 1961 році вона була спалена. Було два кладовища,одне в центрі для місцевих жителів, інше на краю села, яке під час колективізації було знищено .Могили зрівняли з землею, а памˇятники були використані під фундамент колгоспних будівель.На місці де було кладовище був посаджений колгоспний сад і хмелярна..За радянської влади село зазнало багато утисків з боку керівного апарату , карних органів. Велика частина людей в роки колективізації була вислана до Сибіру, де загинули від хвороб і голоду.В 32-33 році голодомор не пройшов окрай села i залишив значний слід в генофонді села.
Ось одне із свідчень, яку політику проводили Московсько-більшовицькі кати з тисячами українських громадян.Це книга памяті Іркутської області.На півночі Російської Федерації ,Соловках, Карелії,Біломор-Каналі і подібних регіонах куди були вислані або переселені так звані куркулі в архівах можлмво віднайти тисячі подібних свідчень:
Лузан Алексей Александрович: 1893 года рождения
Место рождения: Киевская обл., с. Чайковка; украинец; б/п; работал в Черемховской сельхозартели при райкомендатуре; место проживания: Иркутская обл., с. Черемхово
Арест: 26.05.1938
Осужд. 04.11.1938 тройка при УНКВД Иркутской обл.. Обв. по ст. 58-1 "а" УК РСФСР
Расстрел 16.11.1938. Место расстрела: г. Иркутск,Реабилитиация 30.05.1958 определением Военного трибунала ЗабВО, основание: реабилитирован
Источник: Книга памяти Иркутской обл.
В роки громадянської війни і після у селі довгий час стояв військовий спец - відділ бригади М.Котовського, переслідуючи загін атамана Соколовського,та вів бої з армією Тютюнника.За другої світової війни селом проходили з'єднання вермахту, радянські війська, армія генерала Власова. Жителі села Чайківки були призвані в армію і кинуті в бій біля Бородянки без зброї і навіть не маючи військової уніформи.Внаслідок ганебної політики армійського керівництва багато людей загинуло, лишивши сиротами не оду сімю.
На протязі 2 світової війни багато Чайківчан були нагороджені орденами і медалями за бойові дії.Ось один із свідчень:
Завзяті бої в районі м. Тауроген вели війська 125‑ї стрілецької дивізії. При підтримці артилерії вони відбивали атаки противника. Лише втративши значну кількість особового складу, дивізія була вимушена залишити місто. Відступали з боями. В них проявили мужність і відвагу воїни-українці. Так, помічник командира взводу 657‑го стрілецького полку цієї дивізії, уродженець с. Чайківка Потіївського (нині Радомишльського) району Житомирської області сержант В.О. Ро­ман­чук, зайнявши зручну позицію, сам стримував навальні атаки противника доти, поки рота не перейшла на новий вогневий рубіж. І в наступних боях він діяв рішуче. Тримаючи оборону в районі м. Тарту, влучних ударів ворогові завдав взвод під командуванням В.О. Ро­ман­чука, який під час оточення зумів організувати прорив ворожого кільця й врятувати воїнів від полону. Він був нагороджений орденом Червоного Прапора
У післявоєнні роки проходила відбудова села, молодь за квотами забирали до великих міст відбудовувати заводи.Жінки стали основним генофондом, що тримав на собі відбудову колгоспів.І тільки в 60 -70 роках рівень сільськогосподарської продукції почав відповідати планам поставки , що були навязані керівництвом району.
В останні роки роки радянської влади село мало велике господарство.Окрім вирощування пшениці, картоплі, льону, хмелю в клгоспі була велика ферма по відгодівлі свиней.В селі були свої передовики сільського господарства, орденоносці.На сучасний стан село обезлюдніло.Після Чорнобильської аварії багато людей вимерло,молодь розїхалось,село опустіло і багато садиб позаростало чагарниками ,будівлі розпадаються. Землею заволоділи спритні ділки новітьньої генерації які спираються на орендний спосіб обробки землі.Яка перспектива села Чайківки невідомо? Мабуть така , як тисяч закинутих і забутих сіл по всій Україні? Вірні та справедливі реформи, які повинні працювати на користь людей та держави.

Bojko Vadym/Бойко Вадим Анатолійович

2. února 2008 v 9:12 | Michal Sevruk( M.CEBPYK)
Бойко Вадим Анатолійович(*1947 р. Київ) - визначний український гобоїст,педагог Київської музичної академії ім.П.І. Чайковського, концертмейстер групи гобоїв симфонічного оркестру Київського національного театру опери і балету України ім.Т.Г.Шевченко, лауреат Українського Республіканського конкурсу присвяченого 50- річчю ВЛКСМ, Заслужений артист УРСР.
Бойко В.А. народився в 1947 році в сімї музиканта.Його батько був тромбоністом у військовому ансамблі пісні і танцю Київського військового округу.Закінчивши київське культ -освітнє училище в 1965 році Вадим поступає до Київської державної консерваторії ім.П.І. Чайковського по класу гобой(1965-1970) у клас О.І.Безуглого і згодом стає одним із найкращих його учнів. Працьовитий і здібний юнак відразу залучився до творчої праці і вже в 1968 році став лауреатом Республіканського конкурсу виконавців на духових і ударних інструментах.Ще в студентські роки наступив до праці в Державний Академічний симфонічний оркестр України, згодом став солістом-регулятором а потім і концертмейстером групи гобоїв симфонічного оркестру Київського національного театру опери і балету України ім.Т.Г.Шевченко.
Паралельно з працею в оркестрі співпрацює з баготьма камерними і симфонічними оркестрами.У складі оркестру та з різноманітними ансамблями записує у фонд Українського радіо музику світової і вітчизнягої класики , музику до фільмів на Київській кіностудії ім.О.Довженка.Репрезентує Україну у складі оркестру в зарубіжжі :Японія, Німетччина, Франція, Голландія та інші країни.
На протязі творчої праці в оркестрі співпрацював з визначними диригентами сучасності, які високо оцінювали його виконавську майстерність: Канарштейн М.М., Тольба В.С.,Рахлін Н.Г.,Симеонов К.А.,Турчак С.В.,Гнєдаш В.Б., Блажков І.І.,Кожухар В.М, Г.Рождєственский ,.І.,Гамкало І.,А.Власенко, Рябов , Г.Макаренко,Ф.Глущенко та інші.
Xарактеризуючи В.А. Бойка як фахівця - виконавця, соліста , слід відзначити, що завдяки своїм здібностям і самовідданій праці він здобув собі незаперечний авторитет серед колег, диригентів і студентів. Багато диригентів запрошують його для виконання відповідальних програм, як на Україні, так і в гастрольних турне.Звук його гобою має досить виразне, легке звучання і досить розвинуту техніку.Мягкий за тембром він має великий динамічний розсяг, що дає можливість і підчас звучання всієї оркестрової палітри інструментів розпізнати тембр і барву гобоя.Солові партії завжди проводить на великому мистецькому рівні.Особливо виразно проявив себе у як соліст у творчості П.І.Чайковського, зокрема у балетах: "Лебедине озеро","Спляча красуня".
З кінця 70 років В.А. Бойко викладає у Київському музичному училищі ім.Р.М.Глієра, а після смерті О.І. Безуглого в Київській музичній академії ім.П.І. Чайковського.Серед його учнів: Вінер, Б.Бантій, Г.Кот, І.Болбот та інш.
За багатолітню творчу працю, та успіхи в досягненні виконавської майстерності, В.А.Бойко був удостоєний почесного звання Заслужений артист УРСР,він здобув великий авторитет серед колег та шанувальників .