Srpen 2007

Paňkin Vacil/ Панькін Василь Тимофійович - hoboj

29. srpna 2007 v 9:49 | Michal Sevruk(CEBPYK)
Панькін ВасильТимофійович.
Панькін ВасильТимофійович -народився 21.04.1925 р в селі Вихлявське Ново -Анєнського повіту Царицинської Губернії - гобоїст (англійський ріжок ), помер 16.11.1977 р., похований у Києві на кладовиші « Берковці ».В дитячі роки грав як самоук на баяні.За другої світової війни доля суворо розпорядилася з Василем.У 18 річному віці був призваний на військову службу і кинутий у бій під Мінськом.Саме там був смертельно поранений і декілька днів лежав на полі бою, внаслідок чого йому ампутували обидві ноги.У відчайдушному стані після військового госпіталю став знову вчитись ходити і повернувся до села.Невдовзі почав вчитися на баяні, а в 1949 р. поступив до Саратовської консерваторії, де навчався на гобої у класі Носирєва Євгена Романовича.На четвертому курсі, внаслідок психічної та фінансофої кризи, перевівся до Київської Державної консерваторії ім.П.І.Чайковського, яку закінчив 1954 р. у класі М.Фурмана. На той час, завідуючим кафедрою духових інструментів а потім деканом оркестрового факультету був знаменитий виконавець на трубі, педагог, професор Яблонський Вільгельм Марянович. Він завжди з розумінням і по батьківські підтримував студентів і допомагав як міг.Саме він, як потім розповідав В.Т. Панькін , Яблонський В.М.допоміг йому вирішити проблеми з переводом, та взяв на себе організачні питаннями з матеріальним забезпеченням та житлом. Від року 1952 - 1959 працює артистом симфонічного оркестру Оперної студії при Київській державній консерваторії ім.П.І.Чайковського, з 1959 -1975 р. соліст Заслуженого Академічного симфонічного оркестру УРСР .В році 1956-1959 педагог спеціальної музичної школи ім.М.В.Лисенка при Київській Державній котсерваторії ім.П.І.Чайковського.Його учнями були відомі музиканти соліст і концертмейстер групи гобоїв симфонічного оркестру Держтелерадіо УРСР Леонід Гольцман, Юрій Захаренко -соліст симфонічного оркестру Національного театру опери і балету України та інші.
На протязі своєї виконавської праці В.Т.Панькін зарекомендував себе як глибоко вдумливий інтерпретатор партій англійського ріжка в творах зарубіжної класичної та української музики.Звук його гобою та англійського ріжка був мягкий і досить виразливий,мав особливий зворушливий тембр.Солові партії в оркестрі завжди виконував якісно, професіонально-майстерно. За солове виконання оркестрових партій був неодноразово відзначений у пресі. Був досить відповідальним у підготовці до виступів і концертів і цього намагався від своїж колег.Окрім виразної гри,побудови фрази Панькін В.Т. практично немав технічних обмежень.Техніка його пальців та язика носила легкість та ритмічність.Саме тому,що звук його був конкретний в інтонаційному та тембральному відношенні з ним легко і безпроблемно було грати в оркестрі .На пртязі свого творчого шляху В.Т.Панькін працював в оркестрі під керівництвом видатних диригентів світового значення: Натан Рахлін, М.Канарштейн, Г.Рождєственський, Степан Турчак, К.Сімеонов, К.Кондрашин, В.Кожухар, В.Гнєдаш, І.Блажков та інші.Багато музики у складі різних симфонічних оркестрів їм було записано у фонд українського радіо та на київській кіностудіії ім.Олександра Довженка.
Автор цих рядків мав можливість декілька років працювати у групі гобоїв Заслуженого симфонічного оркестру Держтелерадіо України разом з Панькіним В.Т..В пам'яті на завжди залишиться світла память про вчителя, колегу і музиканта з великої букви.

Marcel Tabuteau

23. srpna 2007 v 22:43 | Sevruk Michal ( Михайло Севрук)

Табюто, Марсель

Марсель Табюто в 1915
Марсель Табюто (фр. MarcelTabuteau, 2 липня 1887, Компьень, департамент Уаза, Франція - 4 січня 1966) - франко-американський гобоїст.

Життя

Карикатура на Марселя Табюто
Син годинникаря, в дитинстві вчився грати на скрипці і вже у 11-літньомму віці поступив у міський оркестр - але там не хватало виконавців на духових інструментах, і Табюто переучився на гобой. В 1904 р. закінчив Парижську консерваторію в класі Жоржа Жілле. В наступному році на запрошення Вальтера Дамроша Табюто поїхав до США, щоби грати на англійскому ріжку в Нью-Йоркському симфонічному оркестрі; він також грає в оркестрі Метрополітен Опера. Передусім репутація Табюто повязана з працею Філадельфійського оркестру, де він посідав місце першого гобоїста від 1915 по 1954 р.р. Паралельно з виконавською працею він викладав у Кертисовському інституті музики від дня його заснування в 1924 р. і по 1953 р., таким чином серед його учниів було багато відомих гобоїстів США: Джон де Ленсі, Джон Мак, Гарольд Гомберг та інші .

Vasil Ovsijenko/Зустріч з Василем Овсієнком

15. srpna 2007 v 13:03 | Sevruk Michal ( Михайло Севрук)






Зустріч з Василем Овсієнком
За молодих років чув, що в селі Леніно(давня назва Ставки) на Житомирщині, заарештували молодого хлопця за його політичні погляди, націоналізм ,та ще казали, що він ніби-то бандеровець.У центральній Україні та ще й націоналіст, бандеровець? Адже в регіоні Полісся на Житомирщині та Київщині московсько-совєтський терор був таким сильним та брутальним, що не залишилося нічого, що свідчило б про патріотизм та національну гідність людей.З коренем були знищені всі паростки свободи та національної гідності , свідомості, а виховання молоді була спрямоване лише в любові до комуністичної партії та Советського союзу.Люди пам'ятали репресії 30 -50 років, і шоб не мати проблем з каральними органами та репресивним апаратом не сунулись в політику, були інертні і поступово деградувались в політичному відношенні .Старше покоління , яке пройшло через страхіття чисток та репресій мовчало, а з молоді вирощували нові зманкуртовані кадри.Жовтенята, піонери, комсомол - це все чим мусило пройти молоде покоління та брати участь у цих грах. Батьки, які не дозволяли своїм дітям вступати до цих організацій, мали проблеми з керівним та адміністративним апаратом.Дітей, котрі не приймали участі у молодіжних комуністичних спілках ганьбили та принижували.В школах та інших учбових закладах їм створювали нестерпні умови.Пройшовши особисто цю ,,виховну школу,, я якось трохи з недовірою поставився до цієї інформації ,про арешт молодого краяна..Йшов час. Я поїхав навчaтися до Києва та якось і забув про цей випадок, хоч інколи й згадував про цю людину,призвіща якої зовсім не знав.Пройшли роки, Україна стала окремою державою, звільнилася від московських тенет, почали друкуватися книги та мемуари жертв політичних репресій, дисидентського руху, учасників Гельсінської спілки. Якось блукаючи на сайтах інтернету, віднайшов свого земляка, де довідався , що він був і являється патріотом України та належить до наймолодшої скупини дисидентів, котрі пройшли випробування в совєтських тюрмах і таборах. Це -пан Василь Овсієнко, письменник і публіцист, лауреат премії ім. В.Стуса. Писати про нього щось нове ніби й не має чого.Вже багато про Василя Овсієнка написано, та й він сам видав декілька публікацій та спогадів про учасників дисидентського руху України та СРСР. Саме він, в даний період свого життя, проводить величезну працю по збірці матеріалів та фотодокументації пов'язаної з дисидентським рухом та наслідками терору органів КГБ СРСР, проти громадян України та СРСР.Як сам Василь Овсієнко каже:,, То св'ята моя повинність задокументувати правду про борців за долю і волю України,,.
Приїхавши в село Леніно я запитав як знайти сім'ю Овсієнків, хоча надії на зустріч з паном Василем Овсієнком і несподівався .Знав що він мешкає у Києві.По дорозі хтось із місцевих людей сказав, що бачили як Василь Овсієнко йшов з дітьми до батьківської хати, де зараз проживає його брат Микола.Будинок знайшов відразу. Увійшовши на подвіря, нікого не побачив, тільки на гавкіт собачки із хати вийшла дівчинка.Отож її запитав чи є дома хтось із дорослих.Поки дівчинка відповідала із садка вийшли двоє чоловіків, які прямували на подвіря в напрямку до мене.Привітавшись, я назвав своє прізвище і що приїхав познайомитись особисто з паном Василем Овсієнком , якого відразу впізнав, адже його фотографії бачив на сторінках інтернету.Моложавий, середнього росту чоловік,мав уважний проникливий погляд .
В розмові з паном Василем Овсієнком мені хотілося почути його думки відносно сьогоднішньої політичної ситуації в Україні. З багатьох творів та статей, написаних ним знав , що пан Василь Оасієнко високоінтелектуальна освідчена людина , яка уболіває за долю України її народу, культуру,мову,церкву та історію.Те що він сказав співпало з моїми особистими думками.,,Чужинець править у державі,,.Десь раніше, читаючи історичну літературу про Україну, натрапив на думку ,що за царизму на Україні корінний український народ не був допущений до великого капіталу. Всі основні галузі промисловості були зконцентровані в руках російських капіталістів,польської шляхти,німецько-чешських колоністів або євреїв- вихристів.Саме капітал не працював на Україну та не розвивав політичні та економічні відносини для розвитку і створення державності , не підтримував розвиток освітянських та культурних осередків.Мова , література ,мистецтво корінного народу були заборонені. Діяли заборонні циркуляри та постанови відносно України. І саме це сказав В.Овсієнко , що нині капітал в Україні не носить національний характер і не створює економічні і політичні передумови для виконання українського законочинства, тому що майже всі засоби масової інформації належать людям, які байдужі до всього українського будь-то культура, преса, радіо, телебачення, інтернет, література і взагалі вороже ставлятся до надбань корінного народу.З паном В. Овсієнком я цілком згідний, адже у своїй статті, що вийшла 17.7.2007:, « Рік великого терору.Пора робити інакшу історію » Василь Овсієнко пише : « Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні не піддається підрахунку. Це була приблизно третина українського народу. У результаті «чистки», яка тривала весь радянський період, ми залишилися без своєї національної провідної верстви, як отара овець - без пастирів. Ми залишилися нацією з неповною соціальною структурою. Панівна верства в Україні була - і досі залишається - неукраїнською або надійно денаціоналізованою. Бо вступити в комунізм українцем не можна було в принципі. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна - це соціологічно випалена земля, де "на нашій - не своїй землі" (Т.Шевченко) українці опинилося в ролі національної меншини, хоча вони становлять майже 80% населення...
Далі Василь Овсієнко пише: Погляньмо на сучасний уряд України: чи багато знайдемо там українців? Та це майже така само «сборная СРСР», ціль якої не інтереси українського народу, а панування над українським народом. Бо Україна для них не батьківщина, а територія і населення, над яким хочеться попанувати. А українцям - лише популярна пісенька: «Запануємо ми, браття, у своїй сторонці».
Проїдьте в київських маршрутках і послухайте ту російсько - тюремну попсу, що висилають з магнітофонів.Та музика не варта ломаного гроша .Пісні, якщо їх можна так назвати, наповнені грубими не цензурними словами , котрі слухають діти та молодь.І хотять вони того чи ні, змушені заучувати напамять цю похабщину, іншого вони не чують.
Так як Україна була представлена на Євробаченні 2007, так і про нас думає світ.Вєрка Сердючка -це феномен пародійно-карикатурного мистецтва, яке наглядно показує що діється в Україні, які смаки до вподоби сьогоднішній зкриміналізованій базарній публіці. Про це можна сказати, як про криве дзеркальне відображення ситуації в Україні з її російськомовним ,,елітним,, керівництвом, бо саме ця шпана, що прийшла до коридорів влади, намагається довести Україну її народ, українську мову , культуру , літературу ,пресу до її повного знищення.
На київському книжковому базарі продається величезна сила книжок, журналів, газет, але 99% російською мовою і тільки 1% українською.Коли проходиш рядами лавок з книгами, настає враження, що ти не в Україні, але в російському місті.Мене особисто вражає те приниження всього українського і де? В столиці держави, що носить назву Україна.Приїхавши в столицю батьківщину, хотів спілкуватися на рідній мові., але місто неначе виродилося, спілкується лайливою мовою російського окупанта, на запитання в українській мові відповідають грубо з презирством та ще скрізь зуби.О це незалежність?
О це самостійність?.Телебачення і радіо огидно слухати, адже інформація і новини подаються українською, а реклама і попса -російською.
На превеликий жаль, в практичних побутових стосунках, починаючи від депутатської команди, судочинної, виконавської, адміністративної влади йде повне ігнорування державної української мови , а звідси і весь інформаційний простір України блокований новими капіталістами -підприємцями, які тримають в своїх руках засоби інформації і котрим все українське чуже.
В даний момент на Україні виникла криза влади і президент вимушений був виголосити позачергові вибори до парламенту(Верховної Ради),щоб очистити його від осіб, котрі підозрюються у корупції та різних маніпуляціях..Тривала й довга тяганина між Верховною Радою, урядом та президентською адміністрацією скінчилася і переміг накінець здоровий глузд. Виборча компанія розпочалася.На моє запитання відносно виборів В. Овсієнко передбачає, що більшість українців зробить правильний вибір і проголосує за демократичні сили українського національного спрямування.Не можна допустити, щоб уряд та президентська адміністрація були антидержавні, як це було за доби президентів Л.Кравчука та Л.Кучми.Помаранчова революція показала єдність народу і що народ не хоче тільки косметичних реформ, а радикальних змін , які б вели до покращення добробуту людей, європейської інтеграції та подальших зв'язків з світовою спільнотою.Потрібно брати державу в свої руки,піднімати та будити народ від вічної сплячки, інакше попадемо в рабство, в якому ми вже були.Адже сьогоденні економічні, релігійні, культурні державницькі стосунки затягують Україну у російські лещата.Чим далі Україна буде залежати від Росії економічно, духовно, медіально, релігійно, тим помалійше буде продовжуватися процес державотворення України.Василь Овсієнко є оптиміст, який правді дивиться в очі. Пройшовши навчання, як сам про себе каже, у« Мордовських університетах» та знущання тюремних катів у совєтських в'язницях, він перейняв дух боротьби за незалежну Україну від мудрих та чесниж людей - патріотів нашої землі таких , як Є Сверстюк ,О.Мешко, В.Симоненко,І.Дзюба,І.Світличний,В.Стус та інші. Він з надією дивиться в майбутнє ,хоч і констатує:
« Така сумна перед нами руїна. Але не впадаймо у відчай. Ніщо само собою нам не зробиться. Маємо мирний час. Він працює на нас. Маємо свободу слова: стань на белебені і говори, що хочеш. І «ніхто не поведе тебе в кайданах». Тяжко, поволі, але українство відроджується й опановує Україною. Українців стає все більше в порівнянні з нащадками чекістів-енкаведистів і хохлами. Маємо під боком ослаблену Росію, яка ближчим часом не піде на нас війною. Тож закачуймо рукава і працюймо насамперед на звільнення свого духа. Раз Господь вихопив Україну з-над самісінької прірви - то ми Йому для чогось потрібні. Ми таки станемо повновартим народом, якому національний геній недарма пророкував роль творця нової цивілізації, де пануватиме Правда:
...Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить.