Francois Leleux/Франсуа Лельо/--2/hoboj/

18. února 2007 v 23:29 | Michal Sevruk( M. CEBPYK)

Інтерв'ю з Франсуа Лельо

продовження
- Як би Ви зрівняли оркестровий репертуар вНімеччині і у Франції?
- Звичайно , у Німеччині він більш консервативний . Виконується багато музики Штрауса, Брукнера. Певна річ , сучасну музику грати важко - люди не завжди підготовлені до неї. Але тут , в оркестрі радіо, є чотири тижні сучасної музики. Це наша повинна праця, це специфіка оркестру радіо. І це називается Musica Viva, тому що це жива музика і живі автори. У Франції люди трохи більш відкриті , ніж у Мюнхені.
На півночі Німеччини- в Берліні, Гамбурзі , грають багато нового, як і в Мюнхені, але публіка не досить підготовлена, оскільки Мюнхен - місто гомінкої юрби, він незручний для людини, яка прагне усамітнення , тиші. І всеж таки Мюнхен - чудове місто для музики - тут диригують Лорин Маазель, Зубин Мета, Левайн. Тут три провідні оркестри з трьома провідними диригентами. Більше такого ніде немає . Тільки у Мюнхені. Є тут багато інших оркестрів - Камерний оркестр Мюнхена, Симфонічний, Оркестр радіо… В цьому невеликому місті шість або сім оркестрів. Тому життя тут дуже насичене. Багато оркестрів приїзджають до Мюнхена з усього світу і тут проходять великі фестивалі. Це є те місце, де можна послухати все що завгодно.
- Ви імпровізуєте?
- Тільки на самоті. (Смієтся.)
- За доби бароко кожнйімпровізував…
- Це справді. Ми прагнемо до спеціалізації, це важливий момент. Я борюсь із сучасною розповсюдженою думкою про те, що в класичній музиці сьогодні всі повинні грати доконало, і саме нас вчать це робити конкретно, практично, зручно … і ми намагаємося робити все справді так, але це вбиває музику. Це вбиває життя, тому що життя не так доконале. Якщо ти бажаєш зробити те, що на самому ділі добре , ти повинен бути здібним, насолоджуватись цим, полюбити це , відчувати свободу, адже музика - засіб звільнення духа. Це головна ідея музики , що можна нібито звільнитися від почуття тілесного. Ви можете якимось чином розчинити тілесну енергію в звучанні музики і сприймати її всією своєю суттю При цьому не може бути якоїсь розміреності, технічного досконалення як самоцілі. Розумієте , що я маю на увазі? Я борюсь проти такої дуже стерильної класичної музики, якої я зараз чую багато навколо себе.
- Це те,що мені подобається у Вашійгрі.Відчуття свободи.
- Так , справді. Я намагаюсь його брати звідкилясь. Я не хочу концентрувати увагу на чому- небудь,а просто хочу насолоджуватися цим, як життям. Я люблю життя і хочу, щоб і сцена була добрим продовженням життя. Я намагаюсь передати людям почуття гармонії. Вони можуть включитися в енергію музики, як я вхожу в музику, тому що я не те ніби граю це (хоча я насправді, граю), але я включаюсь тільки в те, що твориться навколо мене. Я дозволяю цьому відбуватися, намагаюся слухати, що твориться навколо мене і включаюсь в цей процес. Я не збираюсь говорити ,що я хочу, щоб було насправді так, тому что це буде неправда.
- Чи не страждаєте Ви від диригентів,працюючих на основі «повної обумовленості ?
- Так , страждаю, особливо і дуже від Зандерлінга.
- Чи щастить Вам заховати внутрішню свободу?
- Я завжди промовляю «я вільний », і тому роблю на концерті все що хочу.(Сміється.) Але я намагаюсь. Я готовлюсь до цього на репетиції, і взагалі , коли я граю камерну музику, я нічого не говорю. Я говорю тільки «все в порядку». Припустимо ,що ти намагаєшся змiнити музику. Можна заохотити людей робити те , що вони хочуть. Якщо скажеш «ні, в цьому місці треба грати піано », можливо хтось і буде грати тихіше , але він буде грати затиснуто( зажато). Якщо дозволити йому грати, дати свободу, він, можливо , буде грати не таке глибоке піано, але насправді в музичному відчутті це буде більш вірогідно. Тому що піано - це не означає , що треба грати затиснуто( зажато). Тепер в музиці так багато всього непотрібногого. Мене це так дратує, що деколи хочеться перестати грати. Я думаю, що зараз в музиці багато всього антимузичного, що вбиває професію.
- Мені здається ,що це рідкісний талант -заховати свободу так,як це робите Ви..
- Дякую Вам. Публіка завжди вдячна, якшо не намагаєшся її обманути.
- Інколи розмовляєш з людиною ,що не знається добре в класичій музиці ,і вона говорить,що ця музика є нудна, але чому ?
- Музика повинна щось людині передавати. Так. Люди повинні відчувати резонанс, барву, єдність з піаністом або з оркестром. Музика - в повному розумінні слова є частина вічності - ви не в минулому і не в майбутньому, це тільки мить. Коли граєш знаходишся і в сучасності , і у вічності. І кожний може це відчути. Це як життя, коли ти з кимось удвох, то намагаєшся знайти спільність. Це як в житті , як в релігії, або якщо ти віриш в щось, то ти відчуваєш спільність з предметом своєї ві ри, і кожний здатний відчути це- кожний! Треба відчути, що ти збираєшся слухати не виконавця, а музику, що музика зможе доторкнутися тебе, тому що тебе не хвилює ні виконавець, ні взагалі нічого не хвилює. Таке відчуття дуже важливе. Воно здатне об'єднати всіх, якщо виконавець готовий розчинити своє «я» в музиці. Адже це так важливо в житті - ми завжди спокійно повинні сприймати те, що доводиться розчиняти свою індивідуальність і завжди повинні бути готовими поступитися своїм власним. І на кінець - ми поступаємося самим життям і приймаємо смерть. Це також предмет деякого пізнання. Якщо зможеш забути себе, коли граєш, - це найкращий шлях служінню музиці і надбання спільності з нею.
- Інколи , коли я граю, мене відволікають від поставленої цілі якісь забуті і раптом знову виявлені почуття.
- Подібне трапляється, і це чудово! В такий момент думаєш, що ти забов'язаний йти означеним шляхом , але думаєш ,що нехай все йде так, як йде , і нехай будуть помилки. Це буде набагато краще.
- П'єр П'єрло говорив у інтерв'ю,що йомуоднаково ,хто наяких тростинахграє.Чи так булой з Вами,коли Ви вчилися у нього?
- Так , я відношусь до цього саме так . Надзвичайним було в цій людині те , що він просто говорив «пограй». Це його школа, «заграй ще що-небудь», « грай». Я знаю,що не всі так можуть. Звичайно , він не гуру, але він створив велику школу, так багато знаменитих гобоїстів, як, наприклад , Жак Ті.
- Чи змінилися Ваші тростини від тієї доби , коли Ви вчилися у П'єрло?
- Ні, не дуже. Це все з області того, про що ми тільки що говорили. Я роблю одну і граю на ній. Я не хочу думати про тростини. Як приклад , за день до концерту я займався в номері готелю, і тростина була дуже «суха » по звуку. Я зрозумів, що на ній грати надто тяжко, підточив, зробив дещо, спробував і сказав: «це все, їй прийшов кінець!» (Сміється). Я сказав собі: «немає проблем» і зробив нову хвилин за 15 чи щось біля того, і грав на ній концерт.
- Нічого собі!
- Так , я не хочу витрачати на це час - я сам повинний пристосувати себе до тростин. Адже величезна перевага розумної істоти - здатність пристосовуватись. Ми всі можемо пристосуватись до всього. Можна подивитись на історію розумних істот. Ми побачимо , як жили і чим займались раніше - війни, різні жахливості і запитаємо себе: «яким чином ми пережили все це?» Так, кожний пристосовувався до тієї чи іншої ситуації. А взагалі , тростина - це всього лише тростина. І коли ми говоримо, яким повинен бути звук, я кажу : «яким завгодно». Я граю, я насолоджуюсь життям, я насолоджуюсь музикой, і це все, що мені потрібно.

Цей матеріал вперше зявмвся в Scrapes International, 2nd issue, в грудні 1999 г.
Перекладено з The Double Reed Vol. 24, No. 4 (2001)
(Оригінал в архіві The Double Reed, pdf-файл).
Михайло Севрук 2007, Прага
 

Buď první, kdo ohodnotí tento článek.

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama