Únor 2007

Francois Leleux/Франсуа Лельо/--2/hoboj/

18. února 2007 v 23:29 | Michal Sevruk( M. CEBPYK)

Інтерв'ю з Франсуа Лельо

продовження
- Як би Ви зрівняли оркестровий репертуар вНімеччині і у Франції?
- Звичайно , у Німеччині він більш консервативний . Виконується багато музики Штрауса, Брукнера. Певна річ , сучасну музику грати важко - люди не завжди підготовлені до неї. Але тут , в оркестрі радіо, є чотири тижні сучасної музики. Це наша повинна праця, це специфіка оркестру радіо. І це називается Musica Viva, тому що це жива музика і живі автори. У Франції люди трохи більш відкриті , ніж у Мюнхені.
На півночі Німеччини- в Берліні, Гамбурзі , грають багато нового, як і в Мюнхені, але публіка не досить підготовлена, оскільки Мюнхен - місто гомінкої юрби, він незручний для людини, яка прагне усамітнення , тиші. І всеж таки Мюнхен - чудове місто для музики - тут диригують Лорин Маазель, Зубин Мета, Левайн. Тут три провідні оркестри з трьома провідними диригентами. Більше такого ніде немає . Тільки у Мюнхені. Є тут багато інших оркестрів - Камерний оркестр Мюнхена, Симфонічний, Оркестр радіо… В цьому невеликому місті шість або сім оркестрів. Тому життя тут дуже насичене. Багато оркестрів приїзджають до Мюнхена з усього світу і тут проходять великі фестивалі. Це є те місце, де можна послухати все що завгодно.
- Ви імпровізуєте?
- Тільки на самоті. (Смієтся.)
- За доби бароко кожнйімпровізував…
- Це справді. Ми прагнемо до спеціалізації, це важливий момент. Я борюсь із сучасною розповсюдженою думкою про те, що в класичній музиці сьогодні всі повинні грати доконало, і саме нас вчать це робити конкретно, практично, зручно … і ми намагаємося робити все справді так, але це вбиває музику. Це вбиває життя, тому що життя не так доконале. Якщо ти бажаєш зробити те, що на самому ділі добре , ти повинен бути здібним, насолоджуватись цим, полюбити це , відчувати свободу, адже музика - засіб звільнення духа. Це головна ідея музики , що можна нібито звільнитися від почуття тілесного. Ви можете якимось чином розчинити тілесну енергію в звучанні музики і сприймати її всією своєю суттю При цьому не може бути якоїсь розміреності, технічного досконалення як самоцілі. Розумієте , що я маю на увазі? Я борюсь проти такої дуже стерильної класичної музики, якої я зараз чую багато навколо себе.
- Це те,що мені подобається у Вашійгрі.Відчуття свободи.
- Так , справді. Я намагаюсь його брати звідкилясь. Я не хочу концентрувати увагу на чому- небудь,а просто хочу насолоджуватися цим, як життям. Я люблю життя і хочу, щоб і сцена була добрим продовженням життя. Я намагаюсь передати людям почуття гармонії. Вони можуть включитися в енергію музики, як я вхожу в музику, тому що я не те ніби граю це (хоча я насправді, граю), але я включаюсь тільки в те, що твориться навколо мене. Я дозволяю цьому відбуватися, намагаюся слухати, що твориться навколо мене і включаюсь в цей процес. Я не збираюсь говорити ,що я хочу, щоб було насправді так, тому что це буде неправда.
- Чи не страждаєте Ви від диригентів,працюючих на основі «повної обумовленості ?
- Так , страждаю, особливо і дуже від Зандерлінга.
- Чи щастить Вам заховати внутрішню свободу?
- Я завжди промовляю «я вільний », і тому роблю на концерті все що хочу.(Сміється.) Але я намагаюсь. Я готовлюсь до цього на репетиції, і взагалі , коли я граю камерну музику, я нічого не говорю. Я говорю тільки «все в порядку». Припустимо ,що ти намагаєшся змiнити музику. Можна заохотити людей робити те , що вони хочуть. Якщо скажеш «ні, в цьому місці треба грати піано », можливо хтось і буде грати тихіше , але він буде грати затиснуто( зажато). Якщо дозволити йому грати, дати свободу, він, можливо , буде грати не таке глибоке піано, але насправді в музичному відчутті це буде більш вірогідно. Тому що піано - це не означає , що треба грати затиснуто( зажато). Тепер в музиці так багато всього непотрібногого. Мене це так дратує, що деколи хочеться перестати грати. Я думаю, що зараз в музиці багато всього антимузичного, що вбиває професію.
- Мені здається ,що це рідкісний талант -заховати свободу так,як це робите Ви..
- Дякую Вам. Публіка завжди вдячна, якшо не намагаєшся її обманути.
- Інколи розмовляєш з людиною ,що не знається добре в класичій музиці ,і вона говорить,що ця музика є нудна, але чому ?
- Музика повинна щось людині передавати. Так. Люди повинні відчувати резонанс, барву, єдність з піаністом або з оркестром. Музика - в повному розумінні слова є частина вічності - ви не в минулому і не в майбутньому, це тільки мить. Коли граєш знаходишся і в сучасності , і у вічності. І кожний може це відчути. Це як життя, коли ти з кимось удвох, то намагаєшся знайти спільність. Це як в житті , як в релігії, або якщо ти віриш в щось, то ти відчуваєш спільність з предметом своєї ві ри, і кожний здатний відчути це- кожний! Треба відчути, що ти збираєшся слухати не виконавця, а музику, що музика зможе доторкнутися тебе, тому що тебе не хвилює ні виконавець, ні взагалі нічого не хвилює. Таке відчуття дуже важливе. Воно здатне об'єднати всіх, якщо виконавець готовий розчинити своє «я» в музиці. Адже це так важливо в житті - ми завжди спокійно повинні сприймати те, що доводиться розчиняти свою індивідуальність і завжди повинні бути готовими поступитися своїм власним. І на кінець - ми поступаємося самим життям і приймаємо смерть. Це також предмет деякого пізнання. Якщо зможеш забути себе, коли граєш, - це найкращий шлях служінню музиці і надбання спільності з нею.
- Інколи , коли я граю, мене відволікають від поставленої цілі якісь забуті і раптом знову виявлені почуття.
- Подібне трапляється, і це чудово! В такий момент думаєш, що ти забов'язаний йти означеним шляхом , але думаєш ,що нехай все йде так, як йде , і нехай будуть помилки. Це буде набагато краще.
- П'єр П'єрло говорив у інтерв'ю,що йомуоднаково ,хто наяких тростинахграє.Чи так булой з Вами,коли Ви вчилися у нього?
- Так , я відношусь до цього саме так . Надзвичайним було в цій людині те , що він просто говорив «пограй». Це його школа, «заграй ще що-небудь», « грай». Я знаю,що не всі так можуть. Звичайно , він не гуру, але він створив велику школу, так багато знаменитих гобоїстів, як, наприклад , Жак Ті.
- Чи змінилися Ваші тростини від тієї доби , коли Ви вчилися у П'єрло?
- Ні, не дуже. Це все з області того, про що ми тільки що говорили. Я роблю одну і граю на ній. Я не хочу думати про тростини. Як приклад , за день до концерту я займався в номері готелю, і тростина була дуже «суха » по звуку. Я зрозумів, що на ній грати надто тяжко, підточив, зробив дещо, спробував і сказав: «це все, їй прийшов кінець!» (Сміється). Я сказав собі: «немає проблем» і зробив нову хвилин за 15 чи щось біля того, і грав на ній концерт.
- Нічого собі!
- Так , я не хочу витрачати на це час - я сам повинний пристосувати себе до тростин. Адже величезна перевага розумної істоти - здатність пристосовуватись. Ми всі можемо пристосуватись до всього. Можна подивитись на історію розумних істот. Ми побачимо , як жили і чим займались раніше - війни, різні жахливості і запитаємо себе: «яким чином ми пережили все це?» Так, кожний пристосовувався до тієї чи іншої ситуації. А взагалі , тростина - це всього лише тростина. І коли ми говоримо, яким повинен бути звук, я кажу : «яким завгодно». Я граю, я насолоджуюсь життям, я насолоджуюсь музикой, і це все, що мені потрібно.

Francois Leleux Франсуа Лельо -1/hoboj/

18. února 2007 v 23:27 | Michal Sevruk( M. CEBPYK)

Інтерв'ю з Франсуа Лельо

Франсуа Лельо (François Leleux) обˇїздив майже всі країни світу в якості соліста оркестру Берлінської філармонії, з оркестром Німецького радіо, Зальцбургзьким Моцартеумом, оркестром філармонії Токіо та багатьма іншими. Він завоював перший приз на міжнародному конкурсі у Мюнхені і отримав спеціальний приз «Dunkamura Orchade Hall Award», а також перший приз на міжнародному конкурсі в Тулоні. У вісімнадцятирічному віці Лельо був прийнятий першим гобоїстом у Парижську оперу під управлінням Лоріна Маазеля. У нього є звукозаписи, зроблені на Harmonia Mundi і BMG.
-Це правда,що Ви дуже ранопочали грати на гобої?
- Так , у мене появилося бажання грати на гобої, коли мені було 4 роки, але це було неможливо. Я був дуже малий , і до того ж ще не було міст у класі. Мені довелося чекати до того моменту, коли мені виповнилося 6 років.
- Чому власне гобой?
- Мені здавалося , що цей інструмент зовнішньо дуже гарний , і я хотів , щоб і в мене був такий, хотілося його освоїти. Я добре пам'ятаю це почуття.
- Хто був Вашим першим педагогом?
- Даніел П'єру був першим учителем. Він викладав у тому місті , де я жив. Я займався у нього з 6 до 14 років. Потім, коли я приїхав у Париж, я вчився у П'єра П'єрло і Моріса Бурга.
- Ми бралиінтерв'ю у П'єрло.Дуже приємний чоловік.
- Так , і до того ж дуже дотепний. Він володіє великим почуттям гумору. Це типічний французський гумор - дуже гострий, меткий. Він завжди все робив і говорив начебто трохи з гумором, інколи просто не встигаєш розуміти всьoго , що він має на увазі - так це все швидко відбувається! Мені все дуже подобалось і це було цікаво.
- Я к Ви потрапили до Німеччини?
- Коли я виграв конкурс у Мюнхені, адміністрація оркестру, з яким я грав Концерт Штрауса, запитала , чи не хотів би я працювати у них. Вони запропонували мені умови, згідно яких соліст цього оркестру повинен грати 22 тижні на протязі року, а 30 тижнів використовувати на свій розсуд . Це було неможливо в Парижській опері. Праця в Парижі не дозволяла мені приділяти досить часу сольним концертам. Тому після переговорів з ними, я вирішив заграти прослуховування , щоб отримати працю в Мюнхені, і я її отримав. Це чудово ,тому що вже 5 чи 6 років я роблю прекрасну сольну кар' єру тільки сам для себе. До того ж- це прекрасний оркестр, де я отримую масу задоволення , граючи з такими чудовими диригентами , як Муті, Джуліні… Кляйбер був два рази в цьому році і ще збираєтся, ще Зандерлінг, Янсонс, Ярві, Маазель, головний диригент. Так що все у нас складається непогано.
- Ви викладаєте вНімеччині?
- Так. У мене маленький клас і мені дуже подобається викладати. Це дуже цікаво для мене. Я відчуваю, що відкриваю для себе щось нове. Я вчусь у студентів.
- Ви також викладаєте в Парижі?
- Тільки в Німеччині. У мене половинний класс - 6 студентів. Це люди, які вже закінчили основне навчання , вони отримали першй приз на випускному екзамені в Парижі, або вже закінчили Hochschule. Вони прийшли до мене, очікуючи моменту, коли отримають працю. Тому в мене немає необхідності постійно знаходитися там. Мене це повністю влаштовує.
- Вчому полягає різниця між оркестрами Німеччини і Франції ?Чи є взагалі різниця?
- Так Це питання стоїть в самій освіті і загальнійї культурі.У Франції колектив допомагає кожному зокрема , а в Німеччині - кожний окремо служить колективу. Звичайно , так легше працювати в оркестрі, але в той же час я б сказав, що у німців менше фантазії, ніж у французів. У Франції може трапитись якесь осяяння , спалах, і це буває чудово. Це так, бо це є Франція.
- Можливо вцьому причина тому ,що …якщо Ви говоритепроєвропейські оркестри, тоу Франції немає таких визначних оркестрів,але у всіх оркестрах - первокласні солісти?
- Згідний , це так. В цьому вся суть. Колективне служить особистому.
- Чи поміняли Ви щось у грі на гобої, взв'язку із зміною свого життя.?
- Ні, абсолютно нічого. Кажуть ,що в мене приємний німецький звук, навіть більше німецький, ніж у німців. (Сміється.)
- У Васдуже гарний звук.
- О, хоч і він трохи міняється. (Сміється.) Ніколи не знаеш … у кожного свій оcобистий звук. Це звичайно залежить від тростини. Ви конкретно не можете визначити наперед як будете грати . Звук - це те, що у вас є. Розумієте , що я маю на увазі?
- Так ,є якийсь особистий почерк.
- Так, так , я про це власне і кажу. І кінець кінців , я не можу змінити його.
- Чи намагаєтесь Ви знайтиякийсь інший звук,або Ви не думаєтепро це?
- Ні, я не думаю про це. Думати як зробити те чи інше… Я хочу отримати задоволення від гри на гобої. Відчувати радість від музики - відчувати почуття того, що знаходишся в потоці музики, не боротися ні з чим, просто грати. Ви знаєте, всі навколо намагаються бути якимись мерцями, я не бачу здорового глузду в міркуваннях типу «я хочу такий звук,або таку фразу»…Ні, ні, давайте приймемо цю фразу такою, якою вона є в цей вечір, якою вона буде завтра ніколи не знаєш конкретно, як все це буде поєднуватись з піаністом, з акустикою, з аудиторією, з гобоєм , з тобою самим … отже потрібно бути дуже гнучким, приймати те, що діється і грати так, як ти можеш в даний момент. І ось це , що я хочу робити зі звуком та іншими речами - просто брати їх звідкись (зсередини) - я ненавиджу, коли говорять «Я хочу заграти саме так» - і зрозуміла річ, цього не відбудеться , абсолютно нілоли! Ніколи справді не проходить так, як задумав.
- Який репертуар Ви любите грати більше всього?Чи любите Ви різні стилі, напрямки ? Мені дуже подобаються твори Телеманау Вашому виконанні.
- Так , я люблю Телемана. Для мене ці твори як Біблія, тому що це одні із небагатьох творів , які можна грати одному. Є басовий, сопрановий голоси, можна робити все що хочеш і артикулювати як сам відчуваєш. Ти не мусиш співвідносити те, що граєш з фортепiано, або з чимось ще, ти робиш те , що сам рахуєш за потрібне. І мені це дуже подобається грати, ось чому я і записав цю музику. Мені ще подобається Дораті. Я вважаю це великою музикою і збираюся завтра її грати. Ще з нового - це музика Сильвестріні. На мою думку , це насправді надзвичайна музика. Завтра ви ще зможете послухати Концерт Жака Ті, він великий гобоїст. Надто незвичайна річ. Він збирається написати для меня дещо в наступному році . У нас тут в складі сопрано, гобой, альт і віолончель. Це тільки одна п'єса для такого складу і я попросив його написати що-небудь ще, щось iз віолончеллю, щось iз сопрано - на зразок Воан-Уільямса в його Ten Blake Songs. І ми це заграємо в наступному році в Парижі. Я люблю всі напрями музики, не тільки бароко але і сучасну , або романтизм. Але більше всього мені подобається Телеман, Моцарт, Штраус, Гайдн, і звичайно , Бах. В наступному році я збираюсь заграти Концерт Баха в Буeнос-Айросі.