Poezie 2

18. prosince 2006 v 10:18 | Sevruk Michal/CEBPYK/
1. ***
Пройшли роки,
Скорбота Бабиного яру
Живе в народі
В пам'яті людській.
У древнім Києві
Де височить Мінора
Як згадка, память
Мертвим і живим.
Німецький кат
Немилосердно, дико
Вчинивши бойню
Світ, яку не знав
Стріляв народ
Старий як світ цей
Без страху, жалю
Совісті, гріха.
Хай вічна згадка
У скорботі світу
Залишиться навіки
В памяті живим
І та земля
Де височить Мінора
Є місто св'ятості
Це місце є св'ятим.
Михайло Севрук в Празі 3.-4.2001 року
2. Батурин
Вже місто в полумї, як ти звелів наш царю
Шаліє заграва, і вється дим пожеж
Блиск грізний небом в танці скаче дико
Лиш попіл згарищ, місто у руїні все лежить.
Убиті всі , порубані без жалю
Хто місто боронив і так собі тут жив
Дітей,жінок, ми не жаліли навіть
Щоб племя i роди навіки зкоренить.
А вранці круки звідусіль злітались
І саван смерті місто оповив
Рука царя тверда , мов той граніт
Батурину не встати з забуття.
Так Меншиков писав царю Петрові
Що працю ката до кінця звершив
Не бути Україні вже нілоли
Поки твоя рука є сильна мов граніт.
Прага 20.11.2006
Переклад M, iз В. Брюсова
Ми - скіфи
Ми - ті, про кого шепотіли в давнину,
У мимовільному тремтінні еллінськії міфи:
Народ закоханий у буйство і війну,
Сини Геракла і Єхидни - скіфи.
Навколо моря Чорного пусті степи,
Як демони ми облітали прудко,
З'являлись раптом, всюди сіять страх:
В верхів'ях Тигру, чи пониззі Істри.
Ми диким норовом жахали світ,
Палаючи зловісно, тут і там зірницею:
І перед нами Дарій відступив і Кір
Прибоpканий був на шляху він скіфською царицею.
Що ж ми були?- Щит,ніж,сайдак і спис,
Шолом ,лук , стріли і коня вудила!
Леск, дзвін,крик,сміх,набіги - все буття
Було в розгулі браному, бенкеті п'яному!
Плекали нас хурделиці й мороз:
У хуртовині вихору подій тягнув нас холод;
Ножем рубали ми вино, волосся
Мерзлого дзенькали льодові нитки!
Наш вірний приятель, учитель мудрий наш,
Вино ячмінне підбадьорувало сили:
Летіли ми у бій під дзвони мідних чаш
На поясі, та й з ними йшли в могили.
Дні битев,полювань, бучних бенкетів,
Змінивши подобу, творили суть життя....
Як весело було колоть рабів,
Ще перед тим, як розпалить вогонь, на тризні!
В курганах громіздких, сидячи на коні,
Серед багатств, як заповіли предки
Сплять наші страхітні царі; і в снах
Їм маряться звитяги, битви та бенкети.
І часом, в стороні від вогнища присівши,
Коли хмеліли в насолоді гості,
Юнак наш виробляв для дів
Коней і левів з срібла й кості.
І взявши в коло грізного жерця,
Тримаючи в руці високо факел димний,
Ми в танці дикому, співали без кінця.
Палкі, величні й переможні гімни.
 

2 lidé ohodnotili tento článek.

Komentáře

1 Radomir Radomir | E-mail | 6. ledna 2007 v 17:08 | Reagovat

Прочитавши вірша та подивившись історичний сайт про місто Батурин в Чернігівській області   здивований, чому   українські  історики мало дають історичних справок та в неповній мірі висвітлюють як і яким чином проводилася колонізація України Російською імперією.Вірш  сподобався і на мою думку написаний від серця .З повагою Радомир

Nový komentář

Přihlásit se
  Ještě nemáte vlastní web? Můžete si jej zdarma založit na Blog.cz.
 

Aktuální články

Reklama