Indentyfikace /Ідентифікація

27. listopadu 2016 v 22:58 | Sevruk
За останні десятки літ громадяни України емігрували майже на всі континенти світу. Хто добровільно , хто заробити грошенят, хто після Чорнобильської аварії , хто повернувся на землю обітовану прастару колиску світових релігій Ізраїль , а хто утік від переслідувань кримінальних органів за вдіяний злочин або ще за щось ?
Масово покидала Україну інтелігенція , яка бачила безлад, брехню і безвихідь. Українці, які ідентифікували себе як титульна нація у процентному відношенні залишали масово землю предків .
Адже що говорити. Розпад СРСР. Україна почала утворюватися як держава, в якій кожен мав шанс реалізувати свої мрії. Але чи міг? Ось головна причина, що не кожен міг. Адже державотворення, яке створювалося в УРСР, підпало під повний контроль бувшої партійної номенклатури, яка захватила усі основні ланки державотворення, знищивши банківську систему і мільйони українців внаслідок цього втратили всі грошові заощадження. Було ліквідовано тисячі підприємств по всій Україні ,знищено сільські колгоспні та радгоспні господарства. Земля попала в руки пройдисвітів . Країна стала кримінально-злочинецькою клоакою , де головним і рушійним діючим імпульсом був долар. Корупція і підкуп стали масовим явищем і є розповсюджені серед усіх низок керівних структур від сільської ради, аж до Верховної. Політична верхівка на чолі з президентами , депутатським корпусом і сама Верховна рада, міністерства ,силові структури і армія постійно були в зоні нагляду і контролю сусідньої держави , вічного окупанта України. Прості українці попали у безвихідь, настав період темноти .
Протягом багатовікової окупації український народ був постійно інфікований хворобою російськості. В дитячих садках, школах і Вишах силоміць і цілеспрямовано вводилась російська мова. Книгодрук і преса були зросійщені. Церква московського патріархату в Україні була чужа і є ворожою до місцевого населення. Силові структури ,різні беркути, армійські підрозділи формувалися не з патріотичних українців, а з проросійських покидьків. А наслідок? Тільки в Криму 20 тисяч зрадників серед військових, які перейшли на бік окупанта. Донбас сам на себе накликав біду. Тепер там руїна ,війна і голод але ,,руський мір,,. Що говорити царизм масово знищував українців і переселяв з України до Сибіру , Далекого сходу, за Донщину, а споконвічні землі українців заселяли німцями, росіянами та іншими.
У радянський період комуністичні злочинці робили це також. Мільйони громадян, які проживали на території України в радянський період безслідно зникали і більше їх ніхто ніколи не бачив і не чув про них. Серед багатьох народів : українців, білорусів, поляків, чехів ,німців, євреїв, росіян та інших можна довідатися ,що їхні предки зникали безслідно. А дітей давали до адаптації, або в дитячі будинки. Діти ці вже виховувалися як манкурти ,які не мали своєї ні національної ідентичності, ні духовності ,ні релігійних переконань, ні моральних засад ,які могли б успадкувати від своїх батьків. Голодомор знищив активне свідоме сільське населення, а інтелігенція поступово знищувалася протягом всього існування СРСР. Тільки за те, що українець ідентифікував себе як українець, розстрілював Котовський у Базарі в 20-ті роки. В голодомор 1932-1933 р. в документах, які знаходимо як акти про померлих та звітах зазначають, що помер тому ,що був українець. Цілі райони на Україні повмирали, а на їх місце заслали мільйони росіян , які принесли на українські землі ,,руський мір,,. Тепер завдяки ,,руському міру,, на українських землях йде нікому не потрібна війна. Росія своїм агресивним зазіханням і війною підняла до зброї весь світ. Жити із сусідом ворогом-це небезпечно. А тому всі європейські народи почали усвідомлювати , що Україна -це жертва ненаситної і агресії Росії . Допомога Україні приходить, санкції також роблять свою справу. Але самі українці ще не повністю усвідомлюють біду, яка загрожує Україні . А це : інформаційно-медійна війна, якою отруює українців сусідня держава посередництвом телевізійних і радіо програм .Сучасні інтернетові сайти ,, Однокласники,,, ,,Фейсбук,,та багато інших проводять з українськими блогерами непомітну працю, одурманюючи мозок . Вже за декілька років до воєнної агресії проти України і окупації Криму російські сайти пропонували георгіївські стрічки. І на превеликий жаль 80% українців і вихідців з України які проживають в інших країнах клюнули на це. Серед багатьох знайомих мені і близьких ,тепер вже у колишніх людей ,існують і такі що продовжують ганебне спілкування з російським культурним і мистецьким середовищем без усвідомлення того ,що на землю де вони народилися, зростали, вивчилися і сформувалися як особистості напав ворог і вбиває всіх, не тільки українців, а всіх без національної ознаки громадян України.

Де мільйони українців Росії, чому мовчать -біла пляма? Це сумний і ганебний факт зради своїй батьківщині і землі предків, серед яких перекрутні, які продовжують вірою і правдою служити своїм катам і ворогам України. В історії народів світу немає подібних фактів. Так звані бувші, піддавшись російсько- шовіністичній пропаганді під час Майдану навіть у своїх запитаннях запитували: «Ти за кого за русских чи за фашистів». То які можуть бути запитання. Імперія не прощає зраду. Троцький, як тільки він не вислужувався москалям. Займав найвищі керівні партійні посади. Був викинутий із СРСР і забитий і на цьому його слава кінчилась. Візьміться за розум українці і бувші українці і ті котрі проживають в РФ і інших країнах світу? З ворогом не можливо бути добрим ,з ворогом потрібно воювати ,а то не тільки зброєю ,але мовою, історією, релігійним пересвідченням .Поки українці не будуть мати своєї ідентичності і свідомість українців буде служити ,,руському міру,, ,доти буде тривати агресія проти України.
 

Koleda 2. /Моя перша колядка

1. března 2013 v 9:43 | Michal Sevruk/Михайло Севрук
Ось і в 1958 році зима в Радомишлі була морозна і сніжна. На Поліссі, взагалі, зими бували сніжні із морозами ,які досягали досить низьких теплот.Всі вулиці і стежини були заметені і потрібно було пробиратися навмання по великих кучугурах. Брат домовився із кількома хлопцями, що підуть колядувати .Я також напросився і став чекати Різдва. Коли ж прийшов довгоочікований день, брат чи то захворів, чи йому стало погано,він ліг на печі і сказав, що непіде колядувати.А я подумав, що коли він не піде, то я візьму його маску, яка була із прорізаними очима, пофарбованими червоною фарбою щоками , а до того ж із льону-паклі брат виробив могутню сиву бороду. Я тішився на те, що наколядую всякої всячини. Коли стало темніти, прийшов один із колядників, Григорій Сосницький ,але брат відмовився йти колядувати ,тоді взявши мене, ми пішли через рівчак Черчу на вулицю Микську, яку в народі чомусь звали хутір Джуй.Там проживала родина Волинців і Севківських,серед яких була як старша генерація, так і молоді поженені їхні діти, які мали вже дітей. Братів однокласник , Микола Волинець, пообіцяв, що коли підем колядувати до його старшої сестри ,то дістанемо і грошей і цукерок.А для дітей то було притягливо.Пам´ятаю, що нас було троє колядників Микола, Григорій і я.Хлопці були за віком старші від мене на 7 ,4 роки.Були фізично сильніші і могли у завіях краще пересуватися.Коли, я взявши маску хотів одіти на обличчя ,щоб мене не пізнали, Григорій забрав у мене її і дав мені чорні окуляри, вирізані із паперу з пришитою гумою для того, щоб вони держалися,і сказав, що ти малий ,тебе всерівно ніхто не пізнає, а маску дай мені. Тоді ми пішли до однієї із хат, де проживали Севківські і заколядували.Нам відкрили двері і впустивши до хати попросили ,щоб ми ще раз заколядували .Нічого не вдієш і ми повторили колядку.
Колядин ,колядин
я у батька один
дайте дядьку коляду
я додому занесу
дайте дядьку кішку
я з´їм у затишку.
Добривечір!
Хазяйка, старша пані , нам винесла пирирогів і дала найстаршому.Микола розділив і ми пішли далі.Пам´ятаю ,що були то пироги з сиром.Грошей ми не дістали.На вулиці почалася заметіль, а хуртовина була такою сильною,що збивало нас з ніг, але ми продовжували і пішли за радою Миколи Волинця до сина Сeвківських Володимира .У нього було якесь дивне вуличне прозвисько Лаб.Взагалі у нашій окрузі всі мали клички, або призвиська.Микола Волинець був Козел,мій брат Хівра,Григорій Гицель,мене охрестили Сороківка -Севруківка ,а також інші діти і дорослі мали вуличні призвиська.Як я пам´ятаю з дитинства, то придумувались призвиська ганебні ,які власникам не подобались. Інколи із-за них виникали конфлікти і бійки на вулиці, коли хтось в образливій формі перед всіма називав того чи іншого призвіськом.Як потім довідався, що ця традиція приліплювання прзвиськ, мала давню традицію і була досить розповсюджена між клейзмеровськими музиками (жидівська музика) по Нечуй-Левицькому. Наліплювались призвиська ганебні і зневажливі. Отже, коли ми видерлись до його хати ,то почали гавкати собаки.Ми продекламували декілька разів колядку , але ніхто не вийшов.За звиком було так, що коли до колядників ніхто не виходив з хати ,то колядники кричали:
Шило швайка
Всрана хазяйка.
Микола був головний колядник, якого ми мусили послухати і він сказав, що Лаб мабуть знаходиться у його сестри ,адже він чув як вони домовлялися про сполечну зустріч Різдва.Повернувшись, ми пішли до Миколиної сестри і почали роздивлятися у вікна.Хата була низька поставлена у зруб і не оштукатурена, вікна були маленькі і замерзлі.Дивлячись через замерзлі вікна і візерунки на них, ми зовсім не могли розгледіти що там в середині хати діється ,хоча і намагалися. Микола відчував, що він ніби дома ,адже прийшли колядувати до своєї старшої сестри .Він гукав найгучніше від нас,а коли ніхто не обізвався і не відкривив ,то він почав молотити у вікна і у двері. Микола у ті роки мав мутацію голосу і горланив ніби фальцетом.Коли він співав «колядин -колядин» ,то Григорій в риму його передражнював «козю -бе -козю-бе» ,я також допомагав Григорію і тягнув за ним.Григорій його перекливлював і говорив мені потиху,що той співає козлячим голосом.Ми сміялися,жартували і колядували. Певний час ми бігали навкіл хати і намагалися визвати господарів.На кінець вискочив здоровань і кинувся за нами.Ми з Григорієм побігли за хату в напрямку городу, а Микола , як свій побіг у хлів.Зима була холодна і ми всі були у битих валянках.У мене своїх не було і я взяв братові ,які були на мене великі і досягали аж по піхви і коли я втікав то один валянок застряв у снігу і я далі побіг босоніж.Це тривало миттєво і так швидко, що я навіть холоду не відчув.Повернувсшись, я обтрусив сніг із ноги і одяг валянка.Чолов´яга виломавши з плоту кия кинувся за Миколою у хлів і почав його молотити києм.Микола пізнавши сусіду Лаба став кричати :,, Дядьку Володимире -це я Волинець Коля,, і просив , щоб він його не бив, і що тут проживає його сестра , до якої він прийшов заколядувати.Ми ж з Григорієм, оббігши заметету снігом хату, вискочили на вулицю і хотіли вже бігти додому, але з хати повиходили гості і сестра Миколи ,тоді Микола зачав гукати, щоб ми повернулися і йшли за ним.Всі зайши до хати і нас попросили колядувати.Гості були напідпитку і нас заставляли декілька разів колядувати.Потім пам´ятаю, що нам налили по чарці самогону і ми випили і ще щось дали закусити.Потім давали, всовуючі нам у кишені пироги,копійки і горіхи.Так ми тихою ходою по заметілі ходили ще до кількох хат і до моїх батьків, які нам всипали гостинців,цукерок і копійок, а потім Григорій Сосницький нас попросив , щоб ми заколядували у його діда і баби.Він сказав, що його дід касир у церкві і у нього на стіні над ліжком завжди висить торба з мідними і срібними монетами, котрі він зберігає після того, як у церкві проходить збірка під час служби.Ми також заспівали одну із колядок яку знали:
Коляд коляд колядниця
Добра з медом паляниця
А без меду не така
Дайте дядьку п´ятака
Не такого,не такого
Дайте дятьку золотого
Добривечір!
Його бабця, як ми її всі називали, баба Саша, винесла нам у сіні яблука, цукерки і гроші.Потім Григорій частенько гришив, тягаючи у діда монети із торби. Мене брав як свого співгришника , щоб я стояв на шухера на розі вулиці.Він знав де дід ховає ключ від хати, і у неділю, коли дід і баба були в церкві, він запускав руку у торбу з копійками і брав скільки входило в руку.Мені він давав інколи п´ять чи десять копійок, за співучасть у крадіжці і говорив, що б я мовчав і нікому не говорив.Інколи Григорій брав мене у кінотеатр і купляв квитка,цукерки, або морозиво.Кінотеатр знаходився у кінці 50-х років повулиці Міськради, в напрямку парку.Будинок був старовинний з колонами і всередині був обладнаний ложами і балконом.До революції був то міський театр.У кінотеатрі білети відривав старий білетер Шмухлер .Він мав на стіні дерев´яну коробочку у яку скидав контрольки ,відірвані від вхідних білетів .Старші хлопці, інколи його провокували бійкою, або робили не добрі вчинки, щоб вивести його з рівноваги.Коли він їх заспокоював і відходив з робочого місця, інші крали контрольки, щоб потім в наступну неділю приладнавши до квитка, пройти у кіно.Інколи де кому везло, але в більшості випадків Шмухлер розпізнавав і виганяв з кіно на вулицю.
Після колядування ,коли на небі висів над головами яскраво-жовтий місяць, овіяний хороводом зірок, ми стомлені і якось зворушливі, поверталися до своїх домівок.Було майже тихо.За декілька годин ,коли ми блукали засніженими вулицями вечірнього Радомишля ,метіль і завірюха скінчилася ,вітер стих.Було тихо ,тільки десь в далині ще було чути окремі голоси колядників,та гавкіт собак.Пробираючись великими сніговими кучугурами ми провалювалися у снігові кургани і обтріпавшись за декілька метрів знову провалювалися.Коли ж вийшли на протоптану доріжку ,то під нашими валянками рипів сніг, від якого йшла луна десь висого до неба і торкнувшись місяця і зірок луною спускалася до нас. Микола розділивши між нами, все що ми наколядували, пішов до дому.Мені згідно віку припало найменша частка ,але я був і так радий, що мене взяли колядувати. Григорій пообіцяв моїй мамі, що одведе мене додому ,адже була вже вечірня пора і скрізь була темінь.Він мене пізно у вечері привів до хвіртки і впевнившись , що я зайшов у подвір´я, сам пішов до дому.Потім за декілька років, я сам вже збирав ватаги хлопців, а інколи до нас приєднувалися і дівчата,наші сестри чи одноклосниці .І по ночних вулицях і околицях Радомишля , ходила величезна ватага дітей.Інколи, загледівши багато дітлахів, деякі господарки не відкривали двері, або вимикали світло.Вигідно було ходити колядувати малими скупинами до п´яти колядників.Тоді могло щось перепасти. Інколи ми відганяли чужаків ,дітей із інших вулиць,щоб не ходили з нами .Окрім колядування, я з друзями ходив на Маланку щедрувати, а наступного дня, на Василя Великого, засівати. В цей день люди давали виключно гроші. І дітвора, яка ходила щедрувати і засівати ,інколи мала чималу провізію. Колядницькі оказії і всіляки комедні випадки ,траплялися з нами кожного року.У великому гурті зимових завірюх діти завжди були веселі, дотепні і жартівливі. Повертаючись додому в місячну ніч, всі колядники були в добрій наладі і сповнені радісного відчуття від спільного ритуально-магічного дійства колядування.

Koleda 1. /Моя перша колядка.

1. března 2013 v 9:39 | Michal Sevruk/Михайло Севрук
Дитячі роки майже у всіх пов´язані з якимись подіями, які стоять, перед очима, у пам´яті все життя. І саме такою яскравою подією було зимове свято Різдво Христове, яке невіддільне від колядки та щедрівки. Ці дійства прожило багато поколінь людей України. Адже незважаючи на те, що в роки радянської влади, ці свята були заборонені державою і не підтримувалися, дітлахи по всій Україні збиралися у ватаги і нічними селами Полісся, Волині , Буковини, або інших регіонів, гучно співали колядки i щедрівки, які луною відзивалися з неба. Колядування і славлення Коляди - старовинний дохристиянський зимово-весняний ритуал.У деяких країнах світу колядують тількі у різдв´яні свята, але в деяких і на Великдeнь. На Великодні свята колядують наприклад у Чехії, і цю можливість мають виключно хлопці, які із гарно сплетеними лозинами,подібно до дівочої коси, ходять від хати до хати і б´ють дівчат.Дівчата хлопців поливають холодною водою.Усі ці дійства супроводжуються піснями -колядками , які мають сюжетну лінію пов´язувану із збиранням врожаю і побажаннями доброго здоров´я,тощо.Слово ,,коляда,, досить розширений вираз і до старословянської мови прийшло з латинської calende(перший день в місяці). Слов´янські погани (язичники) ,словом коляда означували як славність, котра позв´язана iз зимовим сонцестоянням. Колядувати і колдувати, на мій погляд, має подібне звукове забарвлення і було б наразі дослідити спорідненість цих слів.Якщо розглядати етимологію слова колдун,то за А.А.Тюняєвим, воно походить від перекрученого старо-словянського слова «колядун»-це той хто колядує (заклинає, заговарює, гадає,визиває господярів з хати для випрошування дарунків, жебракує, витворює шум і т.д.) під час зимових різдвляних колядок, які у древню добу на Русі проходили в період з 23 по 31грудня, а сьогодi від 6 по 14 січня. У східнослов´янських мовах це слово має досить широке розповсюдження. Від імені слов´янського бога Коляди і походить назва календар.Згодом слово «колдун» проникло і в інші мови. Сербохорвати вживають слово«колдовати -жебракувати», або «випрошувати» ,словенське слово «коldоvаtі» теж, що сербохорватське «колдуш -жебрак», або словенськe kоldus так як і грецьке «халдеєць, він же маг».У різних народів проходить спорідненість цього слова у литовців «каlbа- язик»,у латишів «kalada -шум», латинське«calo -визивати,викликати духи », венгерською «koldulni-жебракувати, просити».

Раніше люди досить сильно були пов´язані з природою і кліматом,адже від цих впливів залежав збір врожаю зернових та злакових культур , які у древніх народів були головними компoнентами харчування .У колядках часто вживаються такі слова, як жито-пшениця та всяка пашниця. Люди вірили, що коли заколядують, можливо і (закoлдують) то буде добрий урожай .Що таке колядка?Як на моє розуміння цього слова, це ритуал визивання духів, які спричиняють покращання здоров´я і добробуту людей, а також стосунків між людьми.У ритуальних побажаннях колядники звертаються до потайбічних сил , i про допомогу сприяти покращенню врожаїв .У своїх ритуальних просіннях колядники також просять, щоб у людей була здорова скотина і домашні свійські тварини, птиця від яких залежить добробут людей.Якщо розглядати цей ритуал, із погляду сьогодення, то він носить містичний чарівницький ритуал закликання духів, і з християнським вченням йде в розріз. Але багато християнських церквов пристосувалися до цих магічних ритуалів і приспособили християнське віровчення до звичаїв народів, які у різні століття визнали християнство, як головну віру. Якщо вивчати колядки дохристиянські ,то в них ще не зустрінемо ймен Святих та Ісуса Христа.У більш пізніших, після прийняття християнства, вже просліджується зв´язок з хритиянським вченням про створення світу, де головні діючі постаті стають Бог-створитель, Божа матір, Йосип та Ісус Христос.Якщо припустити , що колдуни і колядники у старі часи були одні і ті люди, як і підтверджує грецьке слово «халдеєць, він же маг» ,то з прийняттям хрисиянства, церква зробила розподіл у сфері впливу цієї містерії, і мабуть колдуни, які приймають участь у церковних містеріях стали колядники ,а колдунами залишилися всі інші, які лікували людей і тварин, прохали доброї погоди і визизвали дощів при допомозі і спілкуванні із потусторонніми силами, протягом всього року.Отже колядники це вибрані люди, які випрошують льготи про суспільство, протягом Різдвляних і Великодніх свят.Усі інші випрошувачі -це колдуни і чародії.В українській сучасній мові це слово вживається рідко,хоча у древньо-руський період було досить розповсюджене. Протягом формування російської імперії воно із старослов´янського булозапозичено і перебрано росіянами. В українській мові існує артельнативне слово чарівник, чародій , яке в старовинні часи в українських землях вживалося, як колядун, колдун , кудесник.

Перша моя колядка пов´язана з околицями Радомишля i була довгоочікувана і зворушливо піднесена,адже я на неї чекав з великим натхненням і мрійливим дитячим сновидінням. У післявоєнні роки Радомишль був , а на мою думку і тепер є, малим провінційним містом з ознаками сільської архітектури і побутових звичок,яку сільські жителі перенесли і зберігли із сіл, оселившись у Радимишлі.Адже у самому місті і на його околицях Папірні, Лутівці, Рудні, або на хуторах, ще було досить багато будівель, які були побудовані в зруб, критих соломою і дранкою .
Йти колядувати я готувався із своїм братом і його друзями. Мій старший брат Леонід , був безперечним авторитетом у всьому, що б не робив ,і як би не поводився.Адже він мав можливість у вуличних баталіях знаходиться серед старших себе хлопців, які його брали як свого,і ось таким чином, мав респект і у молодших підлітків .А у післявоєнні роки, дітлахи виховувались на вулиці, серед яких були і свої авторитети, які не завжди , мали високий моральний критерій ,але були, або сильнійші від інших, або їх підтримували однодумці, котрі думали і діяли за одним і тім сценарієм: ,,Хто сильніший і брутальнійший, той має правити ,,... Колядування також було поставлене за архаїчною основою.Вожак мав право на більший поділ із колядки.Мій брат добре малював олівцями , адже вмів з усіх книжок -читанок,російської або української літератури, зробити копію портрета Т.Шевченка, О.Пушкіна,М. Лермонтова , М.Гоголя та інших.У нього із часом виник цілий альбом ,але потім десь загубився.Я наслідував його і дещо також малював. Доріздв´яних свят, для колядування, брат власноручно виробив маску,яка була подібна до діда мороза.
 


Pendyščuk Ivan/Пендищук Іван Миколайович

18. února 2013 v 21:02 | Michal Sevruk/Михайло Севрук
Пендищук Іван Миколайович - визначний український кларнетист, педагог, дипломант українського музичного конкурсу ім. 50-річчя ВЛКСМ (Київ, 1968р.)

Іван Миколайович Пендищук народився в Чернівцях 01.08.1940 р. - помер у Києві 03.04.2012 р.
Дитячі роки провів у дитячому будинку.У 1956 -1960 роках навчався в Чернівецькому державному музичному училищі у класі І.Рибалка.З1960 року навчався в Київській державній консерваторії ім.П.І.Чайковського (кл.С.Ригіна), яку закінчив у 1965 році. З 1962 по 1979 роки працює солістом заслуженого державного симфонічного оркестру України, потім концертмейстером групи кларнетів та викладачем музичної школи.
Про Івана Пендищука з впевністю можна сказати ,що бог його обдарував у повному розумінні слова. Адже, як кларнетист- виконавець, він був майстер з великої літери ,як кажуть, від бога.Як педагог, мав що сказати і чому навчити своїх учнів. Вже навчаючись в консерваторії, викладав у музичних школах Києва №10 (1964 - 1970) та № 3(1971 - 1981). В Броварській дитячій музичній школі №1(1984 - 1986).В роки (2003 -2004).був викладачем кларнету у Київській середній спеціалізованій музичнійшколі-інтернаті ім. М.В.Лисенка .Він також працював у київському училищі культури в (1977 - 1979)роки, а потім в державному музичному училищі ім.Р.М.Глієра (1985-1999)р.,в якому був завідуючим духовим відділом. Певний час Іван Пендищук викладав у Київській державній консерваторії (1990-1997) та Державному інституті культури(2000-2005) де виконував обовязки старшого викладача по класу кларнета.Протягом багатьох років праці в симфонічних оркестрах України грав виключно перші партії і був окрасою оркестрів.В державному симфонічному оркестрі України він працював більше 20-ти років, а потім перейшов у симфонічний оркестр Держтелерадіо України(1979-1988).В (2000-2002) роки був солістом київського муніципального духового оркестру
Протягом своєї тврчої кар'єри він не обмежувався тільки грою в оркестрі, але активно співпрацював з молодими композиторами і проводив записи у фонд українського радіо, як соліст, так і в складі різноманітних ансамблів. Довгий час у складі симфонічних оркестрів брав участь у записах музики до фільмів на кіностудії ім.О.Довженка.У різні роки працював під керівництвом видатних диригентів сучасності: Н.Рахліна, С.Турчака, К.Сімеонова, В.Кожухаря,В.Гнедаша, Є.Дущенка, І.Гамкала, А. Власенка та інших.
Іван Пендищук являється первшимвиконавцем в СРСР «Концерта для кларнета із оркестром»Рудольфа Кубіна (Чехія), який був виконаний 18.07.1968р., у супроводі симфонічного державного оркестра України під керівництвом Аліна Власенка.
10.07.1976г.,Іван Пендищук виконав «Концертіно» К.М.Вебера у супроводі симфонічного державного оркестра України під керівництвом Алін Власенко .
До праці в оркестрі Іван Пендищук відносився досить відповідально, адже завжди приходив на годину раніше і приправував свої солові партії з великою відповідальністю , які завжди виконував досить досконало, вдумливо і на високому професійному рівні. В своїх сольних партіях продумував кожну фразу, використовуючі всі можливі засобии, такі, як штрихи, динаміку,темпово -агостичну і ритмічну структуру та фразування. Особливо майстерно справлявся із соловими партіями у творах Л.Ревуцького і Б.Лятошинського, його симфоніях, де багато є сольних партій для кларнета.Він глибинно відчував форму твору і намагався використовувати своє вміння якнайкраще і зі всією відповідальністю. Разом iз тим, він був безкомпромісним і до інших виконавців сольних партій в оркесті. Коли І.М.Пендищук грав соло,а потім подібне соло, розвиваючись, було композитором використано у партії гобоя, флейти або фагота і, при цьому, музикант грав трохи інакше, ніж грав він сам, то він відразу реагував і робив зауваження, або просив колегу грати згідно його уяві. Безперечно, що кожний виконавець має іншу виконавську школу і своє уявлення виконання твору, а тому в оркестрі інколи ставали незгоди між окремими інтерпретантами, які закінчувалися примиренням після успішного виконання твору. Цікаво, що Пендищук, будучи відповідальним та безкомпромісним виконавцем, завжди був доброзичливим і з розумінням входив у різноманітні ситуації, які інколи поставали в оркестрі. Протягом багатьох років він був членом художньої ради оркестру.
Внаслідку розпаду СРСР багато творчих колективів і шкільних музичних закладів України потерпали від не коректного відношення адміністрації до працівників і велика частина суспільства не зуміла пристосовуватись та прийняти, так звані, нові історичні умови .Іван Пендищук був борець за справедливість і відкриті творчі стосунки і як наслідок - це зміна праці та переходи із одного колективу в інший. За фізичними ознаками він був добре сформований, і міг би ще жити та навчати молоде покоління. Помер Іван Пендищук навесні 2012 року, в забутті, і мало хто із бувших колег знав про це. Ми ж, ті, хто знав його, як музиканта-виконавця, педагога, колегу, завжди будемо памятати з добрими почуттями вдячності, що на життєвому шляху зустрілили людину, яка мала вплив і на наше творче кредо.


Karel Vlach/Столетний юбилей Карла Влаха.

20. listopadu 2012 v 23:10 | Michal Sevruk
Из Праги Михаил Севрук


Карел Влах- 8.10.1911 - 26.2.1986( Прага)-чешский дирижер, композитор, аранжировщик. Является одним из основателей чешской джазовой интерпретаторской школы.Родился в Праге и всю свою творческую деятельность провел в этом замечательном городе. Музыкальная общественностьЧехии широко отмечает его столетний юбилей.
Прежде чем говорить о традиции чешской джазовой школы, необходимо обратиться к историческим предпосылкам и обратить внимание на корни развития музыкальности чешского народа. История развития чешской классической музыки и джаза непосредственно связана с развитием музыкальной культуры страны, которая имеет огромную наследственную традицию музыкального исполнительства. Располагаясь в центре Европы Чехия и чешская музыка впитала в себя элементы культурных традиций соседних народов, которые проживают вблизи.Многие чешские короли долгие годы проживали во Франции, к примеру Карл IV и его отец Ян Люксембургский. Многие дворянские семьи посылали своих детейи подданых на обучение за границу, а то в Францию,Германию,Италию и другие страны.Учитывается еще и обьективная особенность. Чехия более чем триста лет входила в состав Австро-Венгрии,куда кроме арийских немецко-говорящих народов входили венгры, словаки, народы Югославии, украинцы и поляки .Таким образом проходил культурный обмен, который дополнялся новшествами музыкальной интерпретации,изобретением инструментов,обменом нотной литературой, а также музыканты при общении обогащались способами и манерой исполнительства. На протяжениии веков формировались музыкальные школы и исполнительские вкусы.
Если рассматривать развитие джаза в этой стране, то ей в этом смысле повезло.На протяжении ХХ столетия здесь бурно и плодотворно возникали оркестры, которые поначалу назывались танцевальными коллективами и играли роль забавной, увеселительной музыки.В конце 20-х и в начале 30-х годов многие режиссеры начали вводить в фильмах музыку, в которых в живом виде использовались оркестры танцевальной музыки с использованием произведений чешских композиторов, таких как Ярослав Ежек, Рудольф Дворский , Иржи Траксер,Карел Влах и другие . Самым популярным в то время был пианист и композитор Иржи Тракслер.Композиции легенды чешского свинга Иржи Траксера находятся в архивах Чешского радио ,там же есть и записи его песен, начиная с тридцатых годов прошлого века.Фонограмы в архивах радио являются неоспоримым доказательством того, что благодаря Иржи Тракслеру и его сподвижникам джазовое исполнительство в Чехии было на высоте и развивалось в ногу с мировыми стандартами.
Родился Иржи Тракслер в г.Таборе. Он был пианистом,аранжировщиком и композитором, который фактически стоял у основания традиционного танцевального свинга.Его музыку исполняют и сегодня знаменитые коллективы Чехии.Это биг-бенд чешского радио,оркестр Карла Влаха,Густава Брома,Андрея Гавелки, свинговый оркестр Карла Ружички и Яна Матоушки и другие. Многие певцы исполняли и сегодня исполняют его песни.Это Карел Гала,Карел Гот,Валдемар Матоушка,Гелена Вондрачкова и другие. Режиссеры его музыку ипользовали в фильмах знаменитой чешской студии Барандов
.В то время в Чехословакии возникает много оркестров танцевальной музыки, которые не были чисто джазовыми коллективами, но формировались и шагали в ногу с развитием джазового стиля и манерой западных стран.Многие музыканты ездили перенимать опыт в Париж,который перед второй мировой войной был одним из главных мест, где были сосредоточены коллективы играющие джазовую музыку.
Одним из сподвижников Иржи Тракслера в Чехии был Карел Влах.Хотя Иржи Тракслер пережил намного больше Влаха и умер в этом году в августе в возрасте 99-ти лет в Канаде, куда переехал еще в 1948 году.
Карел Влах заполнил пробел, который остался после Иржи Тракслера. Музыкой он начал заниматься с 10-ти лет.Вначала играл на скрипке, а позже на кларнете и саксофоне.Но прежде чем заняться музыкой, он по старой традиции должен был преобрести какое-нибудь ремесло,чтобы жить достойно и обеспечено.Окончив торговую среднюю школу он работал в галантерейной, а потом и в обувной торговой фирме ,где постепенно занимает ведущие позиции .Это впоследствии оказало влияние на его организаторскую и менеджерскую практику в организации музыкальных коллективов.
От половины 30-х годов Влах был членом оркестров Blue Music, a потом Charles Happy Boysн.В 1939 году он организовал оркестр, который носил его имя. Благодаря тому, что Карел Влах сумел собрать хороших музыкантов и привлечь успешных композиторов, оркестр имел огромную популярность и пользовался большим успехом и спросом у публики .
Оркестр часто выступал на эстраде, в радио, а также записывал грамофонные пластинки.Сотрудничал с известными вокалистами(Аллановы сестры, Арношт Кавка,Инка Земанкова,Ирина Салачова), и в основном пропогандировал и исполнял оригинальную чешскую свинговую музыку.Свинговой музыке и руководству биг-бенда он посвятил всю свою жизнь.В музыку был так вовлечен , что кроме рабочего времени работал и в свободное время.После войны в 1945 году, когда в городе Плзни еще стояли войска США, он ездил и знакомился с оркестрами вооруженных сил Америки и покупал у них аранжировки, пластинки, менялся нотами, а также переписывал нотный материал и звукозаписи.После освобождения Чехии от немецких оккупантов Влах организовал новый коллектив, который ориентировал свой звук по образцу оркестра Глэна Миллера. Он стремился создать оркестр, который бы отличался мягкостью и выбалансированной компактностью звучания.Огромное,а может быть самое главное значение придавал оркестровке .Его вкус и подбор аранжировок до сих пор неповторим.Оркестр Влаха отличался мягкостью, слаженностью и четкой ритмической структурой.Он чувствовал музыкантов и комплектовал оркестр исключительно из профессионалов высочайшего уровня.С его оркестром выступали певцы Вацлав Ирманов, Рудольф Кортес и Ирина Салачова.От 1947 года оркестр Карла Влаха постоянно выступает в театре Восковца и Вериха, а также в Освобожденном театре, а с 1954 года в театре опереты. В 60-х годах свинговая ориентация оркестра постоянно приспосабливалась требованиям новых трендов популярной музыки.С оркестром начали сотрудничать молодые певцы Ивета Симонова и Михал Хладил. Оркестр Карла Влаха записал более 2000 песен а также музыку к фильму Ангельский плащ 1947 г.,Сотворение мира 1958 г. К дискографии оркестра принадлежат грамофонные диски Карел Влах 1958 г.,Карел Влах со своим оркестром 1963 г.,Доктор свинг 1975 г., Нитка жемчуга 1975 г.,Карел Гот и Карел Влах1975 ., Карел Влах представляет 1980 г., Привет оркестру Карла Влаха 1986 г..
После смерти К. Влаха прошло более 25 лет, но коллектив находится по- старому на высоте и плодотворно продолжает традиции корифея чешской свинговой школы.С оркестром сотрудничает и ведет его дирижер Ярослав Древиковский.Свой 70-й юбилейоркестр отметил в заполненном зале Жофин. В концерте приняли участие видные музыканты Чехии Ивета Симонова,Петра Яну,Итка Зеленкова,Павлина Филипповская,Карел Щедрый,Ладислав Жупанич и многие другие.Оркестр и сегодня продолжает традиции Карла Влаха ,который был сторонником традиционного джазового исполнительства американской свинговой школы. Карел Влах является самым влиятельным и знаменитым корифеем чешской джазовой и танцевальной музыки.Его наследуют многие коллективы ,которые играют традиционную свинговую музыку и молодые коллективы, которые только создаются.Год 2011-2012 музыкальная общественность Чехии отмечает его столетний юбилей, воздавая честь и хвалу музыканту, который ради музыки жил.
Для любителей джаза подается интернетовый отказ на оркестр Карла Влаха с можностью послушать легендарный коллектив.

Mezinárodní festival dechové hudby 2011 / Международный фестиваль духовой музыки 2011

14. září 2012 v 11:52 | Михаил Севрук/Michal Sevruk
Международный фестиваль духовой музыки Прага - 2011
Пражский культурный досуг 2011 годa традиционно наполнен разнообразием ярких культурных событий, фестивалей и конкурсов. Прежде всего следует отметить Международный фестиваль и конкурс «Пражская
весна», который в этом году будет проходить по специальности фортепиано и тромбон. В фестивальной программе примут участие лучшие симфонические оркестры мира.Оркестр Берлинской филармонии исполнит «Симфонию
№ 6» Густава Маллера под управлением сэра Симона Раттле. Симфонический оркестр Нью-Йорской филармонии,который исполнит «Симфонию №3» Л.В. Бетховена и «Скрипичный концерт № 2» Белы Бартока с участием солистки Лизы Батиашвили и дирижера Алана Гилберта. В фестивале примет участие и симфонический оркестр из Сан Франсиско и многие другие коллективы, солисты и певцы.
В Чешской республике ежегодно проходят Международные фестивали и конкурсы духовых оркестров. Один из них прошел 7 и 8 января 2011 года. В первый день на Пражском магистрате, в торжественной обстановке, был открыт
Международный фестиваль духовой музыки. Прага встретила музыкантов из 8 стран: Бельгии, Голландии, Германии, Словении, Естонии, Польши, Италии и Чехии.
Этот международный фестиваль проходит ежегодно, но в 2010 году было недостаточно заявок для проведения конкурса и учредители его отменили.Пражский Международный фестиваль духовой музыки имеет высокий уровень
и проходит под защитой магистрата города Праги, общества духовых оркестров и Министерства культуры Чехии, а также международной организации духовой музыки (СISM), которая находится в Швейцарии.
Международный фестиваль духовой музыки проходил в зале Народного дома
на Смихове, дающий возможности разместить большое количество участников и слушателей.
Народный дом на Смихове считается культурным памятником Чехии и был построен подле пректа архитектора Алоиса Яна Ченскего в 1906-1908 гг. ,как доминанта самостоятельного города Смихова, который в то время был
предместьем Праги. Многие годы служил как культурный центр для проведения концертов, фестивалей, баллов, конференций и других массовых акций.
Для ведения «Международного фестиваля и конкурса духовой музыки 2011» организационный комитет пригласил жюри в составе :
полковник Вацлав Благунек - директор и главный дирижер Президентского
оркестра Музыки Пражского града и полиции Чешской республики -Чехия
Йиржи Чанё - директор музыкальной школы, дирижер и композитор -Чехия
Ервин Гартман- дирижер, композитор и музыкальный издатель,
заместитель международной организации духовой музыки (СISM) - Словения
подполковник Питер Янсен - инспектор военной музыки армии
Нидерландского королевства -Голландия
подполковник Ярослав Шип- главный дирижер, начальник военно -
оркестровой службы армии Чешской республики- Чехия
Секретарь жюри- Томаш Ставел - музыкальный режиссер чешского радио
Прага- Чехия

Конкурс оркестров проходил на протяжении двох дней. В пятницу 7.1.2011 года проходило соревнование оркестров среднего класса, а вечером перед участниками фестиваля выступил Президентский оркестр Пражского града и полиции Чешской республики, под руководством главного дирижера полковника Вацлава Благунка и
дирижера оркестра полковника Яна Застеры. Оркестр имеет 60-ю традицию и является выокопрофессиональным коллективом, который представляет чешскую музыкальную культуру не только дома, но и за рубежом. Был организован в 1945 году и продолжает богатую традицию военных и полицейских оркестров времен первой Чехословацкой республики.
В субботу 8.1.2011 года конкурс проходил среди оркестров высшего и наивысшегокласса, а вечером в торжественной обстановке в Конгрессовом зале гостиницы Прага были обьявлены результаты. На протяжении торжественной церемонии на сцене играл пражский профессиональный духовой оркестр ,,Краянка,,. В завершении фестиваля, после вручения лауреатских дипломов и ценных подарков, в переполненном зале, было исполнено произведение бывшего военного дирижера и композитора Франтишка Кмоха ,,Музыки, музыки,, в котором приняли участие все участники фестиваля.

По условиям фестиваля в конкурсе могли брать участие любительские
оркестры без возрастного ограничения:

1. духовые оркестры среднего класса

2. духовые оркестры высшего класса

3. духовые оркестры наивысшего класса

а) медныe духовые оркестры(Brass Band) следующих категорий:

1.средний класс

2.высший класс

3.наивысший класс

Вначале, согласно конкурсных условий, все оркестры, должны были
исполнить обязательное произведение.

Обязательные произведения для духовых оркестров:

средний класс:

высший класс:


Владимир Студничка - Силезский танец

Йиндржих Брейшек -Весенняя рапсодия

наивысший класс:

Ярослав Шип -Сотворение мира

Обязательные произведения для медных духовых оркестров(Brass Band)

средний класс:

высший класс:

наивысший класс: Д. Бургya - "Мгновение"

П. Грагам «Ренесанс»

Д. Гоффин - «Моя Крепость, мой Тавр»

В фестивале, кроме духовых оркестров из Чехии, приняли участие
музыканты Бельгии, Германии, Швейцарии, Норвегии, Латвии, Голландии,
Италии, Словении:

коллективы в категории средний класс:

молодежный духовой оркестр города Зирндорф -дирижер Вернер Зибенгаар -
Германия

молодежный духовой оркестр Харьского региона - дирижеры Гарри Иллак, Сирли Иллак - Эстония

духовой оркестр «Ембанд» - дирижер Ева Макула -Польша

духовой оркестр музыкального общества пожарников в городе Опфинген -
дирижер Манфред Блассман -Германия

молодежный духовой оркестр музыкальной ассоциации Снеек -дирижер Тсеард
Вербеек-Голландия

духовой оркестр земли Бергиш - дирижер Андреас Видеманн -Германия

духовой оркестр «Филармоники» культурной ассоциации г. Монтескалезо - дирижер Рокко Елетто-Италия

коллективы в категории высший класс:

духовой оркестр школы искусств «Тутти» из города Йиглавы -дирижеры Ян
Носек, Петр Пиша-Чехия

духовой оркестр «Королевская гармония Святой Цецилии» - дирижер Жос
Куппенс- Бельгия

духовой оркестр школы искусств из г.Простеëва - дирижер Рудольф Просецкий-
Чехия

духовой оркестр «Летоград» - дирижер Йосеф Пилный-Чехия

духовой оркестр школы искусств из г. Забрега- дирижер Любомир Вепрек-Чехия

коллективы в категории наивысший класс:

большой духовой оркестр шахтерской ассоциации «Маевак» из г. Карвина-
дирижеры Марек Прашил, Властимил Блажек-Чехия

главный духовой оркестр музыкальной ассоциации Снеек-дирижер Тсеард
Вербеек-Голландия

духовой симфонический оркестр из г. Мангейма - дирижер Маркус Тейнерт-
Германия

студенческий духовой оркестр из г. Штернберк - дирижер Петр Циба-Чехия

молодежный духовой оркестр «Логатец» - дирижер Марьян Грдадолник -
Словения

духовой симфонический оркестр консерватории г. Брна-дирижер Алеш Подаржил

фанфарный духовой оркестр «Монте Корона» при ассоциации музыки
Кроненберг - дирижер Геерт Якобс -Голландия

Подводя итоги выступлений оркестров необходимо отметить, что в нынешнем фестивале приняли участие оркестры из стран, которые являются традиционными участниками подобных европейских культурных соревнований и исполняют кроме чисто духовой музыки и произведения, написанные для симфонических духовых
оркестров. За последние годы возник новый жанр в духовой музыке, который так и называется «Духовая симфоническая музыка». Оркестры, исполняющие произведения симфонического характера, должны быть укомплектованы полным спектром инструментов, соответствующим симфоническим оркестрам, кроме струнных. Обязательные программы были довольно сложные и техничные, а также своеобразные в плане ритмики, строя, фразирования и динамики. Следует отметить, что все коллективы без исключения с полной отдачей сил отнеслись к подготовке и проведению фестиваля и конкурса. Интересный факт,что среди участников не было вековых ограничений и в оркестрах можно было увидеть седых почтенных мужей и молоденьких ребят школьного возраста, а также много участниц- представительниц нежного пола.
В фестивале также приняли участие и оркестры, которые представляли определенные профессии. Оркестр из Карвины «Майовак» (Чехия) состоял из представителей шахтерских профессий. Коллектив существует с 1908 года, и вначале существовал, как маленькая шахтерская капелла. В настоящее время этот оркестр
насчитывает около 60 членов и является лауреатом многих международных
конкурсов и один из немногих не профессиональных коллективов, который
исполняет симфоническую духовую музыку.
Духовой оркестр «Королевская гармония Святой Цецилии» из Бельгии, является наистаршим, постоянно существующим духовым оркестром. Был организован в 1908 году в городе Хасселт.С 1956 года носит титул «Королевский».
Духовой оркестр музыкального общества добровольных пожарников в городе
Опфинген был заложен в 1921 году и прервал свою деятельность в годы второй мировой войны. В 1949 году обновил свой творческий путь и успешно
представляет свой город на международном уровне.

Победителем в категории духовые оркестры среднего класса и обладателем
золотого диплома стал оркестр ,,Филармоники,, - духовой оркестр культурной
ассоциации города Монтескалезо под управлением дирижера Рокко Елетто-
Италия

В категории Духовые оркестры высшего класса лауреатский титул и золотой
диплом получил- духовой оркестр школы искусств из г.Забрега - дирижер
Любомир Вепрек-Чехия. Этот оркестр также получил ипремию за наилучшее
исполнение обязательного произведения - ,,Весенняя рапсодия,,

Обладателями золотых дипломов в категории духовые оркестры наивысшего
класса стали:
молодежный духовой оркестр «Логатец» под управлением Марьяна Грдадолника из Словении. Он является победителем категории

студенческий духовой оркестр из г. Штемберка под управлением Петра Цибы
из Чехии. Этот коллектив был также награжден премией жюри за наилучшее
исполнение обязательного произведения - ,,Сотворение мира ,,.

а также Большой духовой оркестр шахтерской ассоциации «Маевак» из г. Карвина- дирижеры Марек Прашил, Властимил Блажек из Чехии.

Абсолютным лауреатом фестиваля, который награжден золотым дипломом с отличием стал фанфарный духовой оркестр «Монте Корона» при ассоциации музыки г. Кроненберг под управлением Герта Якобса из Голландии.
Жюри отметило дипломами и отдельных солистов, исполнявших сольные партии в сопровождении оркестров. Дипломом и премией жюри за сольное выступление был награжден Вальтер Гофбауэр ( труба) и Элишка Урбанова(кларнет).

Итоговые результаты конкурса 2011:

Духовые оркестры - средний класс

золото

Филармоники- духовой оркестр культурной ассоциации города Монтескалезо -
дирижер Рокко Елетто-Италия

победитель в категории

молодежный духовой оркестр Харьского региона - дирижеры Гарри Иллак, Сирли Иллак - Эстония

премия жюри за дирижерское мастерство

серебро

духовой оркестр «Ембанд» - дирижер Ева Макула -Польша

духовой оркестр земли Бергиш - дирижер Андреас Видеманн-Германия

духовой оркестр музыкального общества пожарников в городе Опфинген -
дирижер Манфред Блассман -Германия

бронза

молодежный духовой оркестр музыкальной ассоциации Снеек -дирижер Тсеард
Вербеек-Голландия

молодежный духовой оркестр города Зирндорф -дирижер Вернер Зибенгаар -
Германия

Духовые оркестры - высший класс

золото

Духовой оркестр школы искусств из г.Забрега- дирижер Любомир Вепрек-

Чехия

Премия жюри за наилучшее исполнение обязательного произведения - Весенняя
рапсодия

победитель в категории

серебро

духовой оркестр школы искусств «Тутти» из города Йиглавы -дирижеры Ян
Носек, Петр Пиша-Чехия

духовой оркестр «Королевская гармония Святой Цецилии» - дирижер Жос
Куппенс- Бельгия

духовой оркестр школы искусств из г.Простеëва - дирижер Рудольф
Просецкий-Чехия

бронза

духовой оркестр «Летоград» - дирижер Йосеф Пильный-Чехия

Духовые оркестры -наивысший класс

золото

молодежный духовой оркестр «Логатец» - дирижер Марьян Грдадолник -
Словения

победитель в категории

студенческий духовой оркестр из г. Штернберк - дирижер Петр Циба-Чехия

Премия жюри за наилучшее исполнение обязательного произведения ,,Сотворение Мира,,

большой духовой оркестр шахтерской ассоциации «Маевак» из г. Карвина-
дирижеры Марек Прашил, Властимил Блажек-Чехия

серебро

духовой симфонический оркестр консерватории г. Брна-дирижер Алеш Подаржил

главный духовой оркестр музыкальной ассоциации Снеек-дирижер Тсеард
Вербеек-Голландия

Фанварные духовые оркестры-наивысший класс

золото с отличием

фанфарный духовой оркестр «Монте Корона» при ассоциации музыки
г. Кроненберг - дирижер Герт Якобс- Лауреат фестиваля

Pražské jaro 2012/Пражская весна 2012

14. září 2012 v 11:39 | Михаил Севрук

ПРАЖСКАЯ ВЕСНА -2012 - МЕЖДУНАРОДНЫЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ФЕСТИВАЛЬ.


Международный музыкальный фестиваль «Пражская весна-2012» в этом году проходил с 12-го мая по 3-е июня. Благодаря своей традиции и культурному значению он стал феноменом общественной жизни пражан и гостей Праги.

Moše 1 . Утікач משה/ Моше - син Алтера Ребе помер у Радомислі.

22. června 2011 v 20:23 | © Михайло Севрук. Всі права застережені/Michal Sevruk

З історії Радомисля відомо,що помітним явищем у місті була єврейська громада, яка проживала в ньому з непам'ятних часів. Хоч єврейська громада жила своїм окремим закритим духовним і релігійним життям, але побутові стосунки з місцевим населенням були досить розвинуті.Серед радомисльських євреїв були досить відомі капіталісти-міліонери, підприємці,вчені, рабини,літератори, лікарі,актори, музиканти, ремісники та інші. В Радомишлі єврейська громада створювала всі можливості для забезпечення духовного і культурного розвитку молодшого покоління. У місті існувало декілька шкіл,театр, бібліотека, лікарня, видавалася газета,був досить добрий оркестр клейзмеровської музики. Побудовані на кошти громади синагога, школа і лікарня була архітектурною окрасою міста.До Радомишля приїзджали відомі на той час актори,релігійні діячі,вчені. Завдяки мудрості керівництва місцевої єврейської громади у місті кипіло життя наповнене великим натхненням городян.Цікавим фактом у історії Радомисля є те,що тут проживав і помер син засновника хасидського руху Альтера Ребе Моше, автор книги хасидського вчення, у якій він розмірковує про чотири опори Небесної Колесниці..
.
З історії життя Моше Боруховича, молодшого сина Алтер Ребе.
Шостий Любачивський Ребе Йосип -Іцхак Шнеєрсон, який був радянською ,,інквізицією,,у 20 роки ХХ століття суджений до смертної кари, за розповсюдження релігії і єврейську просвітницьку діяльність (звілнений був лише у 1927 році, а потім емігрував до Амарики) , у своїх записах подає цікаві факти із розселення єврейських громад -кагалів на початку 19 століття у Російській імперії, а зокрема в Білорусії,Україні i регіоні Полісся та Волині.У записці він описує хасидські общини Фастова, Радомисля і Чорнобиля та інших міст.Цікавим eпізодом пов'язаним із Радомислем і його обивательством є факт,що у цьому місті прожив свої останні роки і помер дивний хасид, жебрак, який кожну ніч спав у синагозі привязаний до верхніх балок під стелею.Звали його משה /Моше.
Хто ж такий був Моше, чому i за яких обставин він поселився у Радомислі?
Моше був молодшим сином Альтера Ребе Шнеура Залмана-засновника релігійної течиї Хасидизму. Сам Альтер Ребе народився у родині цадика i від дитячих років присвятив себе релігійному вченню і вивченню Талмуду, а також заснуванню нової релігійної течиї хасидизму. Він заклав династію знаменитих Любачивських рабинів. Його життя не було увінчено лаврами, а у молитвах і кождоденною працею. За доносами противників хасидизму його разом з іншими сподвижниками декілька разів арештовували і закованих, як злочинців, перевозили у поштових діліжансах
до Петербурга і тримали у Петропавловській фортеці допитуючи там.


На початку 19 століття Альтер Ребе знаходився в Петербурзі після ув'язнення , де він провів декілька місяців у тюрмі Таємного будинку, а подальшу добу проживав на приватній квартирі. Проживаючи в Петербурзі Ребе продовжував займатися суспільною працею на благо євреїв.
У 1801 році Алтер Ребе разом із сином Моше і помічником реб Йосипом-Моше виїхали із Петербурга у кареті , яку їм запропонував князь Любомирський, на землях якого Алтер Ребе погодився поставити свою нову резиденцію.Карета їхала у супроводі почесної варти із офіцерів. Далі у чотирьох каретах їхали найближчі до Ребе хасиди.
Приїхавши у село Ляди Могильвської губернії і поселившись там, Ребе почав активно займатися справами на благо общини. Він доручив своєму синові Моше організувати розселення прибулих євреїв по невеликих селах і хуторах, щоб вони заробляли собі на життя землеробством.У ході своєї діяльності Ребе зібрав значну суму для допомоги тім, хто вирішив працювати у земльних господарствах.
Завдяки діяльності впливових хасидів, які мали зв'язки з високими чиновниками у Петербурзі, Ребе заручився підтримкою влади і сотні єврейських родин змогли розселитися у містечках і селах Російської імперії, а також біля Катеринослава і Полтави.За вказівкою батька Моше, обіймав посаду координатора із суспільних зв'язків і організував переселення учителів, різників і рабинів, у ті місцевості, де поселялися землевиробники, щоб єврейське життя нових поселенців було повноцінніше.Він також керував будівництвом синагог і микв.
У такому ритмі пробігло десять років, наповнених активною і плідною діяльністю.Протягом цього часу Моше декілька разів їздив до Петербурга для вирішення невідкладних суспільних справ і кожного разу добивався успіху.
У роки війни з Наполеоновськими військами Альтер Ребе був на стороні російського самодержавства,хоч і деякі лідери хасидизму рахували,що французський лібералізм принесе російському і польському єврейству свободу і звільнить від переслідувань і погромів.Але Альтер Ребе передбачав, що внаслідку нак званої ,,свободи,, євреське населення відійде від Тори і заповідей і асимілюється.Він бажав поразки наполеонівським військам,а тому розіслав листи до єврейських общин із зверненням,щоб всіми силами допомагати російській армії. Він говорив: ,,Перемоги ворога тимчасові, остаточна перемога буде за російським царем,,.
Сам Альтер Ребе у 1812 році вимушений був рятуватися від французських військ.Він разом з близькими до нього людьми і родиною від'їхав із російською армією, яка відступала.По дорозі на Україні захворів і помер у селі Пєна на Курщині. Похований він у місті Гадячі на Полтавщині.
Його могила являється місцем світового паломництва хасидів. Після нього хасидський рух очолив його старший син Ребе, рабби Довбер, який у 1813 році із Ляд резиденцію переніс у Любавичі, і це місце стало столицею руху ХАБАД на слідуючі 102 роки.
Його син Моше не поїхав із Ребе Алтером, а разом із іншими хасидами домомагали російській армії у розвідувальній діяльності. Знаючи добре французьку мову Моше завів дружбу з французськими офіцерами.Він переїхав до Латвії у Друю, де знаходився штаб французської розвідки. Грамотні люди із місцевих сіл допомагали французській розвідці , за невелику платню складати карти російських доріг. Писали вони по польські, російські, литовські, а Моше перекладав їх до французської мови, а після цього вони розселялися до бригад. Моше ж потім передавав інформацію агентам російської армії. В історичних довідках є багато підтверджень, що єврейськи громади допомогали російській армії у війні проти наполеоновських військ.Одним із агентів російчської розвідки був також Нафталі-Герц Шульман.


Moše 2.Утікач משה/ Моше - син Алтера Ребе помер у Радомислі ( продовження).

22. června 2011 v 20:13 | M.Sevruk/ Михайло Севрук
Цар Олександр І у роки війни 1812-1814 р. підтримував співпрацю єврейських общин у розвідувальній справі на благо імперії.У січні 1913 року він під час аудиєнції з Нафталі-Герцем Шульманом -хасидом із Старого Бихова вручив йому охоронні документи, які свідчать про те, що формувалася розвідницька агентура, якабазувалася на єврейських общинних управліннях -кагалах. У звязку із секретністю височайшого повеління, Шульману були вручені лише «писані Особистою рукою Його Імператорського Величества благоволінняєврейському народу», «охоронний лист про звільнення вибраних агентів від всяких утисків при постої у тихкагалах де вони проживали, а також бланки «Подорожніх» для оформлення і безпечного проїзду, як йогосамого, так і його агентам.
Шульману здавалося, що доручення імператора давало унікальну можливість російскому єврейству із людей «другого сорту» перетворитися в особливо довіренних особ, виконуючих важливі державні завдання.Цьому проекту не потрібно було якоїсь спеціальної підготовки виконавців, або навіть зміни їхньої зовнішньго вигляду. Не гаючи часу, Шульман приступив виконувати «Высочайше данного... поручения».Ця секретна діяльність підтримувалась місцевими владами більше року. У лютому 1814 гоку в Радомислі (Київськоїгубернії) Шульман був затриманий городничим під час підготовки виборів «трьох чоловік, совісних і знаючихєврейскі закони, з метою, що коли він їх приведе до присяги і відкриє їм тайну, то вони не повинні їїрозсекретити до тієї доби, поки не виникне необхідність». Недивлячись на переконливі «охоронні грамоти», поліція рахувала підозрілою діяльність Шульмана по формуванню розвідувальної сітки далеко від лінії фронту, а також протизаконні його переїзди за рахунок місцевих общин. Шульман був доправений із Радомисля у Київ,а звідти висланий до родини у Могилів.Всі папіри у нього були конфісковані і переслані уОсобливу канцелярію Мінистерства поліції. Намагання Шульмана повернути їх, щоб продовжувати виконувати «высочайшее поручение императора», ні до чого не привели.
У 1915 році цар Олександр І відвідав не далеко від Любавичів сусіднє село Бабиновичи і губернатор Могильова захотів представити царю нового Ребе і його молодшого брата Моше. Обставитни склалися таким чином, що першими була прелставелена група аристократів.Це Моше заділо і він поскаржився на це що сталося губернатору.При розмові був присутній смоленський прилат, який відразу на адресу Моше відпустив декілька уїдливих фраз і почав поносити всю Тору.Моше не змовчав, а дав рішучу відповідь прилату.Ображений прилат стояв на проведенні диспуту.Диспут у якому взяли участь єпископи Смоленська і Ніжина відбувся у церкві містечка Ярцево біля Смоленська, на якому Моше отримав перемогу і розлючені католики вирішили його затримати і увˇязнити в одній із церков Володимира.У супроводі караульних Моше був відправлений до Володимира.Але на четвертий день, коли охорона і арештований зупинилися на ночліг під Москвою у селі Одарівка, на караульних напав кріпкий сон і Моше вдалося втекти.Це трапилося у той самий день, коли Альтер Ребе вийшов на волю після свого першого увˇязнення.
Моше біг без зупинку цілі сутки не звиртаючи уваги на мороз і сніг.Потім він сам дивувався звідки в нього бралися сили на втечу і яким чином він зміг відгадати напрямок куди треба бігти.Добравшись до Орла він знайшов притулок у рабина Моше-Лейба Якобсона , а через декілька днів відпрвився у сторону Волині.
Сімя Моше пізніше перебралася у Ерзец-Ізраїль.Сам він до кінця життя остався у вигнанні з 1815 і до смерті 1878 року.
З роками, у місті Фастові біля Києва, обˇявився жебрак.Був він високий на зріст і одяг носив білий, і навіть взуття у нього було білого кольору.Одяг завжди був чистий і охайний , хоча ніхто не знав де і коли він прав свій одяг.Коли старець просив милостиню, то ніколи не брав більше однієї копійки, а взявши милостиню вже більше не підходив до тієї людини, поки не обійде усіх міщан.У день він скривався у лісі, а ближче до ночі приходив у синагогу. Там він вилазив на балки перекрить під стрихою і готувався на нічліг.Щоб не впасти він привязував себе до балок.
Ніхто ніколи не бачив цього старця щоб він молився.Декотрі рахували його божевільним, інші припускали що він -олин із 36-ти тайних праведників, завядяки яким світ продовжує своє існування.
Одного разу через Фастів проїзджав праведник,рабби Мордехай із Чорнобиля.Під час візиту він захворів і вимушений був лягти у постіль.Євреї міста приходили до нього, щоб виразити йому своє співчуття і повагу та побажання скрорійшого видужання. Із однією групою прийшов і дивний жебрак.Побачивши його рабби Мордехай крикнув:,,Ага!,,.Завязалася розмова, із якої ніхто із присутніх нічого не зрозумів,тому що вони говорили натяками і загадками.Після цього серед фастовських євреїв склалося думка, що бідний старець - скритий праведник.Пізнше стали говорити що він син Альтера Ребе.
Ось як у своїх записах Реб Михоэль-Лейб, хасид Ребе Махараша, Четвертого Любавичського Ребе, згадував, що коли він гостював у свого тестя у Фастові, цей жебрак прийшов у їхній дім просити милостнню. Тесть, як завжди, дав копійку,а я захотів дати п'ятнадцать. Старець відмовився.«Я не місцевий , - пояснив я йому, - і не збираюсь тут довго задержуватися. Більше ми ніколи не побачимося. Окажить мені милість і візьміть гроші». Після довгих умовлянь старець все таки згодився. Направившись до дверей, він раптом заговорив про чотири підпори Небесної Колісниці із проротства Йехезкеля, пояснюючі все це у світі хасидського вчення. В якийсь момент він перервався, різко сказав: «Хватить!» - і вийшов.
Піздніше були чутки, що він перебрався у Радомисль під Киевом, де і помер. Прибувши одного разу в Любавичи, я разповів про цю зустріч Ребе.Вислухавши мене, Ребе попросив довідатись подробиці, якщо мені доведеться побувати в Радомислі. Наступного разу, направляючись до Києва , я заїхав у Радомисль і став розпитувати місцевих євреїв можливо хтось пам'ятає високого бідного старця в білому одязі.Хтось припустив , що мова йде про сина Альтера Ребе і запропонував порозмовляти на цю тему з місцевим шамесом і ще із одних старожилів Радомисля.
Все, що мені розповіли ці люди співпало з тім , про що я довідався сам.Нужденний старець був одягнений в усе біле.Одяг його завжди був чистий.Він ніколи не молився у синагозі, хіба що був присутній у ті моменти коли промовлялися «Кдуша» і «Барху»1.У дні коли читали Тору у свитку, він виходив із синагоги.Мабуть не хотів бути у числі виволаних.Тому що було б тоді відоме імя його батька. 2
На розпитування про сім'ю він нічого не відповідав, а найбільш настирливих сердито стримував: «Яке тобі діло?»
Мені описали його дивний оспосіб спати під стелею про що я вже чув.Хтось вспоминав, що пальці у старця були надзвичвайно довгі.Коли він знаходився на смертному одрі, його знову запитали про рідних, об'яснивши, що хочуть їм повідомити про його смерть. «Не треба, відповів старець.Вони дізнаються самі».
Мені показали його могилу на радомисльському єврейському кладоіищі.Багато хвалебних слів було вибито на надгробному камені.Але імˇя його батька там не було.Стояло лише імя покійника - משה /Моше. Повернувшись із Радомисля я розповів усе це Ребе. « Так і є»,відповів Ребе.Співпадали усі описання старця і його спосіб поведінки.Більше того у Ребе була книга, написана молодшим сином Альтер Ребе, самим Моше. У ній були уведені роздуми про чотири підпори Небесної Колісниці....

1. Фрагменти молитви, читания при яких необхідна присутстність мин'яна, тобто десяти дорослих євреїв.
2. Згідно традиції, викликаючи людину до Тори, проголошують вслух його єврейське ім'я і єврейске ім'я його батька.

Fartušný Vitalij /Фартушный Виталий Петрович

20. března 2011 v 9:17 | Michal Sevruk /Михайло Севрук






Фартушный Виталий Петрович (7.10.1949, г. Томашполь, Винницкой области, Украина). Гобоист, профессор
 Петрозаводской государственной консерватории им. А.К. Глазунова, заслуженный  деятель искусств 
Украины (1997),  заслуженный артист  Карелии (1999). Окончил Винницкое музыкальное училище
 им. Н.Д. Леонтовича по классу гобоя у  Юрия Михайловича Ларионова (1968). Петрозаводский филиал
 Ленинградской консерватории  у выдающегося гобоиста современности Владимира Михайловича Курлина(1973),
 и ассистентуру-стажировку (аспирантуру) Ленинградской консерватории под руководством В.М. Курлина (1975). 
Более 20 лет был солистом и концертмейстером группы гобоев в симфоническом оркестре Карельской 
государственной филармонии, где  удостоен  ряда престижных оркестровых премий и лауреатских званий.
 Параллельно выступал в составе духового квинтета педагогов Петрозаводской консерватории 
(C.В. Пошехов - флейта, В.П. Фартушный -гобой, А.П. Баранцев - кларнет, Л.А. Миронюк - валторна,
 А.П. Новиков - фагот). В сезонах 1999 - 2001 гг. работал в качестве 1 гобоиста во французской ассоциации
 "Симфонический оркестр граждан Европы". Мастерство музыканта получило высокую оценку в отзывах
 и рецензиях дирижеров -заслуженного деятеля искусств РФ, профессора Виталия Катаева (Москва);
 народного артиста Украины Алексея Гуляницкого (Республика Крым, Украина); заслуженного деятеля
 искусств РФ Эдварда Чивжеля (Карелия - США) ;  Юго Ренера ( Париж, Франция);  Энио Никотра (Палермо, 
Италия);  - поэта, Героя Украины Ивана Драча (Киев); - композитора, профессора, др. искусствоведения
 Игоря Мациевского (СПб);  - гобоиста, профессора, др. искусствоведения Бориса Ничкова (Минск, Беларусь).
 Названными специалистами отмечаются оригинальные образные решения гобоиста,  тонкая фразировка,
 красивый мягкий звук, свободное владение виртуозной стаккатной техникой, чуткое слышание ансамбля и др., 
а также - его богатый педагогический опыт. В настоящее время  Фартушный В.П. - первый гобоист оркестра 
 русских народных инструментов "Онего" (Карельская государственная филармония). Ведет  активную 
 концертную деятельность,   выступает   с сольными программами, играет в различных ансамблях, принимает
 участие в авторских вечерах карельских композиторов, занимается педагогической и просветительской
деятельностью.
  В. П.  Фартушный является создателем студенческого духового  оркестра «Геликон». В качестве дирижера
 этого оркестра отмечен Дипломом военно-оркестровой службы Министерства обороны СССР (Москва, 1987 );
 званием Лауреата III Республиканского смотра - конкурса духовых оркестров (Петрозаводск, 1989).
  Фартушный В.П. выпустил в ПГК им. А.К. Глазунова 43 гобоиста и 71 специалиста по камерному ансамблю.
 Его выпускники работают введущих оркестрах и учебных заведениях России и Украины, имеют почетные 
и лауреатские звания. С большинством профессор поддерживает постоянные творческие и человеческие 
контакты.Имеет 26 публикаций о развитии духовой  инструментальной культуры России, Украины, Италии, Чехии.
Является автором  методических пособий  по истории развития гобоя  и методике преподавания,
автором учебных пособий и переложений для гобоя и фортепиано с методическими рекомендациями. С 1992 -
 доцент, с 2001 - профессор кафедры, с 2008 - профессор (Приказ Рособрнадзора № 1939/339 - п 
  от 15.10. 2008 г.)

























Kam dál